oleksandr sumarokov i jogo shkola v rosijskij literaturi sumarokov oleksandr - Шкільний Всесвіт

А. П. Сумароков увійшов в історію російської літератури і як письменник, і як один з основних теоретиків російського класицизму. Він у свій час створив добутку, у яких найбільше повно й зрозуміло були викладені принципи тільки — тільки літературного напрямку, що зароджувалося, — «Про російську мову» і «Про віршування».

Крім конкретно літературної діяльності, Сумароков займався ще й суспільної, що, природно, не могло не позначитися на його творчості. Він був затятим прихильником ідеї природної рівності людей, і при цьому вважав соціальну нерівність основою «загального благоденства». «Канарці краще без клітки, а собаці без ланцюга. Однак одна полетить, а інша буде гризти людей; так одне потребно для селянина, а інше заради дворянина».

Уважається, що класицизм підготував ґрунт для розвитку надалі реалізму, що, у принципі, не дивно, якщо знати соціальні погляди Сумарокова, що був яскравим представником цього напрямку в Росії. Взагалі ж классицисты, як європейські (такі як Расин, Мольер), так і російські (Херасков, Державін, Ломоносов), наслідували зразків античного (або як ще його називають класичного) мистецтва. Вони розглядали античну літературу як зразок, норму. Основною темою классицистических добутків були конфлікти особистий і суспільного, вибір між боргом і почуттям. Зміст таких добутків був героїчним, піднесеним, з моральним відтінком. Але в той же час їм була властива утопічність, надмірна ідеалізація

Але й між окремими представниками класицизму були розбіжності. Так, наприклад, Сумароков не був згодний з М. В. Ломоносовим, що затверджував цінність тільки «високої» літератури, і виступав за рівноправність жанрів:

Всі хвально: чи драма, еклога або ода —

Складай, до чого тебе тягне твоя природа…

Основним, найбільш популярним классицистическим жанром є ода. Сумароков спочатку дотримувався у віршуванні манери Тредиаковского, потім же став послідовником Ломоносова. Але оди його спочатку не були популярні. Популярність йому принесла його любовна лірика. І отут уже йому стали наслідувати, тому що він виступив новатором у цій області. Найчастіше він складав пісні, еклоги, ідилії й елегії

Досить точно й тонко для свого часу Сумароков передавав всю гаму людських переживань. Так, ми бачимо неусвідомлене відчуття любові:

Отчого тріпотить серце,

Отчого палає кров?

Иль прийшло вже той час,

Щоб почувати любов?

Або тугу розлучених закоханих:

Не плач так багато, дорога,

Що розлучаюся я стобой.

И без того, знемагаючи,

Ледь володію я собою

Сумароков не обмежувався тільки любовною тематикою, у деяких віршах показані міркування про короткочасність людського життя, тлінності земного існування («На суєту людини», «Ода на суєту миру»), страху перед смертю («Плачу й ридаю…», «Годинники»); часто виникають образ самотньої й гнаної людини, що не знаходить собі спокою («На морських берегах я сиджу…», «На розпач»). І з’являлися подібні мотиви в лірику Сумарокова аж ніяк не випадково. Його боротьба із суспільними пороками не давала бажаного результату, і соціально — політичні зміни, що відбуваються, у країні (посилення самодержавства, хвиля селянських виступів) розпалювали його сумніву в тім, що досягнення гармонії в соціальному відношенні можливо. Тому він починає шукати якусь золоту середину, середнє між миром зла й насильства й миром краси й добра. Внутрішнє моральне вдосконалення людини, стримування своїх страстей за допомогою розуму — от що було його ідеалом на той час

Зрозуміло, що подібні сумніви не вміщалися в рамки класицизму, і послідовники Сумарокова поклали початок новим эстетическим принципам Влитературе.

Щоб повніше уявити собі значення лірики Сумарокова в розвитку російської поезії, слід зазначити ще і її жанрова своєрідність, багатство строфіки й ритміки, досить простий (іноді навіть розмовний) мова, із чого видний зв’язок з народною творчістю

В 40 — 50е рр. XVIII в. перед російським культурним суспільством стояло завдання створення національного публічного театру, і народження російської драматургії тісно пов’язане з ім’ям Сумарокова. Він писав і трагедії, строго витримані в правилах класицизму, що морально виховують глядача; і комедії, також спрямовані на виховання

Однак найбільшою популярністю в сучасників користувалися його байки, у яких особливо яскраво виявилася сатирична й викривальна спрямованість його творчості. Він став новатором в області баснописания, наповнивши їхнім злободенним змістом, показуючи суспільні пороки й людські недоліки. Не уникли долі бути осміяними й деякі його літературних супротивників — Ломоносов, Тредиаковский.

Сумарокова можна назвати й сатириком, і просвітителем, він завжди боровся зі злом і несправедливістю

Доколе старезністю иль смертю не зів’яну,

Проти пороку я писати не перестану!

И користувався повагою таких його відомих сучасників, як А. Н. Радищев, Н. И. Новиков. Критик В. Г. Бєлінський так озивався про нього: «Сумароков мав у своїх сучасників величезний успіх, а без дарування, воля ваша, не можна мати ніякого успіху ні в який час».