oleksandr pushkin 1799 1837 zhittya i tvorchij - Шкільний Всесвіт

Пушкін — явище особливе, надзвичайно значиме й потаємне для російської культури. Він — початок нової російської літератури, джерело її провідних типів, напрямків, проблем і навіть жанрів. Одночасно — він явище унікальне й неповторне, майже еллінській тип гармонійності і зрозумілості, що відбиває глибину й складність створених ним творів.

У російській культурі, багатій блискучими талантами, навряд чи знайдеться поет рівноцінний Пушкіну. Він виявив свій талант у поезії і прозі, у драматургії й літературній критиці, у журналістиці і в історичній науці. Але є щось значно важливіше: у його особистості, житті й творчості так яскраво й багатогранно втілився російський національний характер, що з’ясування ролі Пушкіна виявляється невід’ємною частиною самусвідомлення всієї російської культури.

Ще за життя поета, 1832 року, Гоголь писав у статті «Декілька слів про Пушкіна»: «Пушкін — явище надзвичайне й, можливо, єдине явище, що відбиває російський дух: це російська людина в її розвитку, у якому вона, може, з’явиться через двісті років. У ньому російська природа, російська мова, російський характер відбилися в такій же чистоті, у такій криштальній красі, у якій відбивається ландшафт на опуклій поверхні оптичного скла».

У червні 1880 року Достоєвський у промові під час заходів, присвячених відкриттю пам’ятника Пушкіну в Москві, відзначив ще один аспект національного духу поета: «…не було поета з такою всесвітньою чуйністю, як Пушкін, і не тільки в чуйності справа, а у вражаючій глибині її, у перевтіленні свого духу в дух інших народів… Тільки Пушкін, і в цьому сенсі, повторюю, він явище небачене й нечуване, а по-нашому, і пророче… тому що тут-от і проявилася найбільше його національна російська сила»

У Пушкіна національній сутності багато в чому сприяла й історична епоха —підйом національної свідомості росіян у результаті перемоги над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 року й звільнення Європи від наполеонівської влади. Ці процеси стали поштовхом до виникнення визвольних ідей у самому російському суспільстві, тому що повернення до старих порядків здавалося неможливим. М. Бестужев-Рюмін говорив: «Століття слави військової закінчилося з Наполеоном. Тепер прийшов час звільнення народів від рабського гніту їх, і невже росіяни, що відзначилися такими блискучими подвигами у війні істинно Вітчизняній — росіяни, які звільнили Європу з-під ярма Наполеона, не скинуть власного ярма?» У Росії виникають таємні організації, що ставлять на меті змінити увесь державний устрій. 14 грудня 1825 року в Петербурзі на Сенатській площі відбулося повстання, а точніше, перша спроба революції. Повстання було придушено, п’ятеро декабристів повішено, сто двадцять заслано в Сибір. Зійшовши на «кривавий» престол, новий російський імператор Микола І бачив свою місію у тому, щоб, за його словами, «остудити Росію» — припинити в ній будь-які спроби вільнодумства й пориви до особистої незалежності.

Все духовне внутрішнє життя Росії зосередилося в 1830-і роки в літературі.

Пушкін дуже гостро відчував перебіг часу — й історичного, й особистого, й біографічного. Можливо, з цієї причини за таке коротке життя — усього 37 років! — він пройшов такий великий творчий шлях.