oglyad pid braunau analiz epizodu z romanu tolstogo vijna j mir tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

Оглядом під Браунау Толстой починає зображення війни 1805 року. Війна ця була Росії не потрібна, молодий імператор Олександр Перший і австрійський імператор Франц просто демонстрували свої амбіції, через що проливалася кров російських солдатів. У сцені огляду яскраво проявляються основні проблеми війни 1805 року, які будуть згодом більш докладно зображені Товстим

Ще до самого огляду в таборі росіян панує метушня: ніхто не знає, у якій формі головнокомандуючий хоче бачити солдат. За принципом: «Краще перекланятися, чим недокланятися» — солдатам велять надягти парадну форму. Потім надходить наказ, що Кутузов хоче бачити на солдатах похідну форму. У результаті солдати, замість того щоб відпочивати, всю ніч займаються своїм обмундируванням. Нарешті приїжджає Кутузов. Усі схвильовані: і солдати, і командири: «Полковий командир, почервонівши, підбіг до коня, що тремтять руками узявся за стремя, перекинув тіло, оправився, вийняв шпагу й із щасливою, рішучою особою…приготувався крикнути». Полковий командир «виконував свої обов’язки підлеглого ще з більшою насолодою, чим обов’язку начальника». Завдяки його старанням у полицю було всі добре, крім взуття, що поставляло австрійський уряд. Саме так цей жалюгідний стан взуття російських солдатів і хоче показати Кутузов австрійському генералові, що теж приймає огляд нарівні Скутузовым.

Кутузов — головна особа цього епізоду. Уже в цій невеликій сцені автор показує відношення Кутузова до солдатів і бойових офіцерів: «Кутузов пройшов по рядах, зрідка зупиняючись і говорячи по нескольку ласкавих слів офіцерам, яких він знав по турецькій війні, а іноді й солдатам. Поглядаючи на взуття, воно кілька разів смутно погойдувало головою й указував на неї австрійському генералові». Проходячи мимо будуючи, головнокомандуючий зауважує капітана Тимохіна, якого пам’ятає ще по турецькій кампанії, і хвалить його за хоробрість: «…У мінуту звертання до нього головнокомандуючого капітан витягнувся так, що, здавалося, подивися на нього головнокомандуючий ще трохи часу, капітан не витримав би; і тому Кутузов, видимо, зрозумівши його положення й бажаючи, навпроти, усякого добра капітанові, поспішно відвернувся». Солдати, почуваючи відношення до них Кутузова, теж платять йому любов’ю й повагою. Вони раді воювати з таким головнокомандуючим, що розуміє всі їхні потреби й сподівання

Але аж ніяк не всі розділяють це почуття. Товстої протиставляє відношення до Кутузова простих солдатів і офіцерів звиті: свитские офіцери розмовляють один з одним під час огляду, один з гусарських офіцерів, Жерков, передражнює полкового командира, що зовсім цього не заслужив. Розжалуваний Долохов підходить до Кутузову, щоб нагадати про себе, говорить, що він загладить свою провину й доведе відданість імператорові й Росії. Кутузов «відвернувся й поморщився, начебто хотів виразити цим, що все, що йому сказав Долохов, і все, що він міг сказати йому, він давно, давно знає, що все це прискучило йому й що все це зовсім не те, що потрібно». Кутузов прекрасно може розрізнити мовчазну відданість Тимохіна, якого надалі автор зробить одним з героїв Шенграбенского бою, і прагнення Долохова за всяку ціну повернути собі офіцерський чин, загублений їм за свої п’яні витівки й бешкетування. Справжню ціну відносинам між свитскими офіцерами можна побачити в розмові Жеркова й Долохова. Жерков колись належав до буйного суспільства, яким керував Долохов, але, зустрівши його за кордоном розжалуваного, зробив вигляд, що не зауважує, а після того, як Долохов поговорив з Кутузовим, «увійшов у милість», Жерков сам під’їжджає до нього й починає розмова. Ніяких щирих почуттів у них бути не може, щиро лише бажання піднятися за всяку ціну й в одного, і в іншого

Толстой уперше в сцені огляду під Браунау показує нам солдатський мир, єднання всіх солдатів, які одержали від Кутузова заряд бадьорості, віру в перемогу. Чудово зображує автор піснярів, ложкаря, що, «незважаючи на вагу амуніції, жваве вискочив уперед і пішов задом перед ротою, пошевеливая плечима й загрожуючи комусь ложками». Проїжджаючому Кутузову передається ця радість солдатів, їх зв’язує єдине почуття: «Головнокомандуючий дав знак, щоб люди продовжували йти вільно, і на його особі й на всіх особах його звиті виразилося задоволення при звуках пісні, побачивши танцюючого солдата й весело й жваво, що йдуть солдатів, роти». Але Толстой не забуває нагадати нам, що ці чудові люди йдуть воювати, віддавати свої життя, що зараз, у цей момент, вони веселі й щасливі, але незабаром можуть бути покалічені й убиті

Головна ідея Толстого в описі війни 1805 року — це непотрібність насильства, смерті, автор показує єднання людей, у яких повинна бути інша мета, чим знищення собі подібних, і сцена огляду під Браунау підтверджує ця думка