obryadi j viruvannya drevnix slov yan tvoru po rosijskij movi - Шкільний Всесвіт

Основне населення слов’янських міст займалося хліборобством і скотарством, бортництвом, рибальством і збиранням плодів лісу. Тому культ природи визначало світогляд древніх слов’ян. Культ наївною, поетичною, породженою безпосередньою близькістю людини до землі, до природи. Антропоморфізм, тобто перенесення людських рис на зовнішні сили природи, щоб наблизити її до людського розуміння, здавна властивому слов’янському образному мисленню. Дохристиянські культи й подання слов’ян поєднувалися в сложнейшие комплекси з добре відпрацьованою символікою й обрядовістю. Невидимі парфуми — душі предків і родичів, предки в образі тварин і «перевертні» поступово «заселяють» мир, що оточує древнього слов’янина. Уже не сам об’єкт стає предметом шанування. Поклоніння стосується духу «демона», що живе в ньому. Не сам предмет, а те, що в ньому, позитивно або негативно впливає на хід подій у світі й долі людей

Слов’янське язичество проходить стадію полідемонізму — протягом багатьох століть складався в слов’ян своєрідний пантеон демонів, або нижчих божеств. Між демонами існували відносини, які відображали родинні й побутові взаємини людей. У слов’янських демонів існувала й певна ієрархія: серед них були начальники й підлеглі, старші й молодші

Демонічні вірування наближали наших предків до наступного етапу розвитку язичеської релігії — політеїзму, тобто віри в богів. Однак поява нових форм і різновидів язичества не заважало збереженню старих вірувань. До кінця Й тисячоріччя н.е. у слов’ян мало місце співіснування всіх прошарків язичеських вірувань, які були природними й гармонічними для наших предків

Майбутні боги київського пантеону не разом з тим зійшли на свій Олімп, їхнє походження — у тих самих поданнях і природних культах праславян І тисячоріччя н.е. В X сторіччі вони вже виникають явно. Це — бог грози Перун; бог, худоби, торгівлі й багатства Велес; Хорі — сонячний диск; Стрибог — бог вітру, бури, вихрячи; Мокош, або Макош, — жіноче божество; Симаргл — єдине зооморфне божество слов’янського пантеону, зберігає насіння й посіви. Був ще Яріло — бог сонячного світла й тепла, Коляда — Мороз і т. п.

Касаемо обрядів древніх слов’ян, те практично все з найвідоміших масових народних дійств одержали відображення пізніше й збереглися до наших днів. Найвідоміші язичеські обряди пов’язані з основними виробничими моментами землеробського року слов’ян. Ці аграрні свята супроводжувалися грищами, які мали магічний характер. Метою таких магічних дій було забезпечення добробуту роду, громади й, нарешті, полегшення повсякденного життя людини. Не всі обряди мали мирний характер. Наприклад, під час голоду через неврожай волхви вважали, що нещастя осягло людей через тихі, хто ховав урожай і погано впливав на худобу. Таких людей як звичайно вбивали, приносячись у жертву богам, або виганяли із громади, спочатку розоривши їх.

Отже, на відміну від греків культ природи не звільнив древніх слов’ян від страху перед природою, перед її таємничими силами. Древній слов’янин не перейнявся вірою в неосяжні сили людини. Тому побут і мистецтво наших далеких предків відображають разом з тим і любов до природи, відчуття краси навколишнього світу, і страх перед природою, силам якої протистояли не особисті сили людини, а магія. Тому слов’яни носили на собі велика кількість оберегов — дерев’яних, металевих або кістяних фігурок

Оригінально уявляли слов’яни й потойбічний мир. Смерть для них була простим переходом з миру земного в мир небесний або мир підземний, таких же реальних і пристосованих до існування, як і земний. Якщо під час битви слов’янинові загрожувала небезпека виявитися в полоні, він, вичерпавши всі сили в боротьбі за волю, не коливаючись, кінчав із собою, тому що твердо засвоїв, що, ставши рабом на землі, він буде рабом і в тім світі. Язичеська релігія стимулювала розвиток і зміцнення стійких соціальних і родоплеменных зв’язків, нагромадження багатств, досягнення високого стану в суспільстві. Тому що чим більший капітал людини в земному житті, тим більшою владою, пошаною, повагою буде користуватися вона на тім світлі

Усе в житті слов’янина залежало тільки від нього. Навіть кількість законних дружин залежалася від добробуту, здоров’я й фантазії кожного чоловіка, тому що всі вони переходили в інше життя. Проте це не означало приниження ролі жінки, вона була рівноправним членом суспільства, і ніхто не мав права віддати її заміж без власної згоди. Древньому слов’янинові була відома форма «шлюбного контракту» — вільного договору між зацікавленими сторонами. Жінки слов’ян могли керувати державою, як, наприклад, княгиня Ольга. Жінки теж мали своїх богів — заступників, з якими вирішували свої сугубо жіночі проблеми. Т. е. древні слов’яни завжди жили в оточенні душ близьких людей, які тільки перейшли в інший світ. Такий суворий відхід з усіх боків виключав будь — яке аморальне поводження, збільшував фактор індивідуальної відповідальності не тільки за слова й учинки, але навіть за думки. Предки допомагали слов’янинові, надаючи добробут, щастя, характер; і він сам готувався допомагати своїм нащадкам у майбутньому. Це була логіка Життя в неї вищому розумінні

Саме до цього народу в X сторіччі й прийшла монотеїстична релігія у вигляді східної, або візантійської, галузі християнства й згодом придбала свій неповторний колорит