Чиновники повітового міста в комедії Н. В. Гоголя «Ревізор» — це герої провінційної Росії, сатирично зображені автором

Ці люди типові для свого часу й у те ж індивідуальні. Що зв’язує їх? Страх перед ревізором «інкогніто». У них в усіх є «грішки» — вони хабарничають, привласнюють казенні гроші, піклуються не про службу, а про власне благополуччя. Городничий допомагає купцям обманювати скарбницю: «А хто допоміг тобі сплутовать, коли ти будував міст і написав дерева на двадцять тисяч, тоді як його й на сто рублів не було?» Він хабарничає й з купців, і з батьків рекрутів, вимагає дорогі подарунки. У місті в той же час «бруд, нечистота». Суддя Ляпкин — Тяпкин п’ятнадцять років просидів на суддівському стільці, але в його паперах «сам Соломон не дозволить», що в них правда, а що неправда. Суддя хабарничає «борзими щенятами», запевняючи, що «це зовсім інша справа». Піклувальник богоугодних закладів Земляника наживається на хворих, не даючи їм ніяких ліків, тому вони в нього, «як мухи видужують». Поштмейстер Шнекин розкриває чужі листи й із цікавості залишає їх у себе. Доглядач училищ Лука Лукич до смерті заляканий, що його можуть обвинуватити ввольнодумстве.

Кожний герой — комічна індивідуальність, але всіх їх поєднує жадібність, заздрість до чужого успіху. Даючи хабара мнимому ревізорові, вони вірять, що він хитра й розумна людина, адже він під пристойним приводом просить «у борг», а цей не злочин. Суниця ще й устигає донести на своїх товаришів по службі, обіцяючи викласти все на папері. Вони галасливо поздоровляють Городничего з успіхом, про себе заздрячи йому. А потім зловтішаються, читаючи лист Хлестакова: кожному приємно принизити іншого, але ніхто не хоче читати про себе. Так само дріб’язкові й заздрі їхні дружини, що мріють про бали й убрання. Усі готові пересваритися, коли з’ясовується, що Хлестаков не ревізор, але страх при звістці, що справжній ревізор вимагає їх до себе, знову всіх поєднує

Людські недоліки, зображені Гоголем у характерах своїх героїв, не минуще явище, тому моральні проблеми комедії актуальні й по цей день

(2 варіант)

Образи чиновників у комедії Н. В. Гоголя «Ревізор» являють собою галерею типових характерів провінційній Росії

У повітовому місті вони персоніфікують владу й силу, вище коло місцевого суспільства. Всі вони індивідуальні. Так, Городничий по праву вислужив свою посаду за тридцять років. Він відрізняється хитрістю й умінням скрізь дотримувати свого матеріального інтересу. Антон Антонович пишається тим, що може обдурити кожного: «Шахраїв над шахраями обманював, пройдисвітів і шахраїв таких, що все світло готові обікрасти…» З вищестоящими він догідливий і шанобливий, з нижчими — грубий і безцеремонний. Якщо купців можна за бороди тягати, то перед Хлестаковым він підлещується й натхненно розписує йому, як він ночей не спить, піклуючись про благополуччя міста. Він запевняє, що йому не треба почестей, але кривить душею. Насправді він честолюбний і мріє про службу в столиці, про генеральського чина. І уявивши, що це в нього незабаром буде, ще сильніше нехтує нижчестоящих, жадаючи від них нових підношень

Так само корисливі й честолюбні й інші чиновники. Відверто зневажаючи службою, суддя Ляпкин — Тяпкин захоплений тільки полюванням і навіть хабаром бере «хортицями щенятами». Гоголь говорить про нього, що він прочитав п’ять або шість книг «і тому трохи вільнодумний», а Земляника характеризує суддю так: «У вас що ні слово, те Цицерон з мови злетів». Але від страху перед ревізором навіть суддя стає боязким і недорікуватим. Ще більш боягузливий Лука Лукич, доглядач училищ: «Не приведи Бог служити по вченій частині! Усього боїшся: усякий мішається, усякому хочеться показати, що він теж розумна людина». Обвинувачення у вільнодумстві загрожувало каторгою, а привід для такого обвинувачення можна було подати кожної — якщо вчитель, наприклад, робить якісь гримаси. Поштмейстер цікавий і розкриває чужі листи, а ті, що сподобаються, залишає в себе. Але найнижчий і безчесний із чиновників — Земляника, піклувальник богоугодних закладів. Він краде, як і всі вони, хворі в нього не одержують ніяких ліків і «як мухи видужують». Він усіляко намагається підкреслити свої заслуги перед Хлестаковым. Він так само, як і всі, заздрий. Але він не тільки вислужується перед ревізором, але й готовий написати донос на всіх своїх приятелів, обвинувативши їх у нехтуванні до справ, в аморальності й навіть вільнодумстві: «Для користі батьківщини я повинен це зробити, хоча він мені рідня й приятель».

Чиновники гоголівського повітового міста брехливі й підлі, корисливі й аморальні. Вони догоджають вищим і нехтують нижчестоящих, нехтують тих, чиїми працями складається їхній добробут. Таке сатиричне відбиття автором сучасної дійсності

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *