obraz zhorstokogo miru u dramaturgii ostrovskogo ostrovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

А. Н. Островський у нарисі «Записки замоскворецкого жителя» «відкрив» країну, «дотепер у подробиці не відому й ніким з мандрівників не описану. Країна ця лежить прямо проти Кремля, по ту сторону Москви — Ріки, отчого, імовірно, і називається Замоскворечье». Це земля, що живе традиціями сивої старовини, — «темне царство». Сучасники за відкриття цієї країни назвали Островського Колумбом Замоскворечья. І справді, у своїх п’єсах він викриває «темні» сторони купецького життя

Суспільний підйом 60 — х років захопив Островського, і в 1859 році він створив драму «Гроза», про яку Добролюбов сказав: «Гроза» — без сомненья, самий рішучий твір Островського, взаємні відносини самодурства й безгласності доведені в ній до найтрагічніших наслідків».

Серед роздолля російської природи, на крутому березі Волги розкинувся потопаючий у зелені садів місто Калинов. А за Волгою видніються селища, поля й лісу. «Вид незвичайний! Краса! Душу радується. П’ятдесят років я щодня дивлюся за Волгу й усе надивитися не можу», — захоплюється Кулигин, що глибоко почуває поетична принадність рідного пейзажу. Здавалося б, і життя людей цього міста повинна бути гарної й щасливої. Однак багаті купці створили в ньому мир «тупого ниючого болю, мир тюремної гробової безмовності». Містечко відоме міцними запорами й глухими заборами, що закували всякий новий прояв життя. Островський критично зображує побут і вдачі купецтва. Всіх жителів міста він ділить на бедных і богатых, гнобителів і пригноблених. Про вагу життя бідняків міста розповідає Кулигин: «У міщанстві, пан, ви нічого, крім брутальності так бідності нагольной, не побачите. І ніколи нам, пан, не вибитися із цієї нори! Тому що чесною працею ніколи не заробити нам більше насущного хліба». А причина вбогості, на його думку, у безсовісній експлуатації бедных богатыми: «А в кого гроші, пан, той намагається бедного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей наживати». Мандрівниця ж Феклуша вихваляє калиновскую життя: «В обітованій землі живете! І купецтво все народ благочестивий, чеснотами багатьма прикрашений!» Так зіштовхуються дві оцінки того самого явища. Феклуша — затята захисниця марновірств, втілення неуцтва, користується заступництвом володарів «темного царства». Неосвічені жителі міста Калинова слухають Феклушу й вірять її розповідям

Уособленням жорстокості, неуцтва, самодурства є Дикої Савел Прокофьевич і Марфа Ігнатіївна Кабанова, купці міста. Кабанова — багата купчиха, удова. У своїй родині вона вважає себе головної, тримає її міцно, дотримує в будинку порядки, що зжили себе, і звичаї, засновані на релігійних забобонах і Домострої. Тільки й чується з вуст Кабанихи лайка й докори за недотримання віджилих порядків. Жертву свою вона «поедом їсть», «точить, як ржа залізо». Добролюбов говорить про неї: «Гризе свою жертву довго й невідступно». Катерину вона змушує кланятися в ноги чоловікові при від’їзді, лає неї за те, що вона не «виє» на людях, проводжаючи чоловіка. Велить Тихонові бити Катерину, після того як вона зізналася у своєму «гріху», уважає, що її треба «живу в землю закопати, щоб вона стратилася». Мова владної Кабанихи звучить як наказ. Кабаниха — виразник ідей і принципів «темного царства». (Вона дуже багата. Про це можна судити по тому, що її торговельні справи виходять за межі Калинова, з її доручення Тихін їздив у Москву.) Її поважає Дикої, для якого головне в житті — гроші. Кабаниха розуміє, що одні гроші влади ще не дають, іншою неодмінною умовою є покірність тих, хто грошей не має. Вона хоче вбити в домашніх волю, усяку здатність до опору. Кабаниха лицемірна, прикривається чеснотою й побожністю, у родині — нелюдський деспот і тиран, але обділяє злиденних

Тупа, неосвічена, що вважає паровоз «вогненним змієм», вона оточує себе такими ж мракобісами, як і сама. Її розумові інтереси не йдуть далі безглуздих розповідей бродячих прочанок про країни, «де люди все з песьими головами», де правлять «султан Махнуть турецький» і «султан Махнуть перський». Приховуючи деспотизм під личиною благочестя, Кабаниха доводить свою родину до того, що Тихін не сміє їй суперечити ні в чому, Варвара навчилася брехати, приховувати й вивертатися. Своєю тиранією вона довела Катерину до загибелі, Варвара, дочка її, тікає з будинку, а Тихін жалує, що не загинув разом із дружиною: «Добре тобі, Катя! А я — те навіщо залишився жити на світі так мучитися?» Так, бажаючи зберегти стародавній уклад життя в родині, заснований на загальному підпорядкуванні главі родини, тобто їй, Кабаниха довела неї до розвалу

Але якщо Кабаниха захищає ідеї «темного царства», те Дикої просто грубий самодур. (І Дикої, і Кабаниха ставляться до «темного царства». У них дуже багато загальних рис.) Мова Дикого груба й неосвічена. Він нічого не хоче знати про науку, культуру, винаходи, що поліпшують життя. Пропозиція Кулигина поставити громовідвід приводить його в сказ. (Дикої вважає, що гроза — боже предзнаменованье.) Дикої постійно воює, але тільки з тими, хто його боїться або повністю від нього залежить. Домашні ховаються від нього по горищах і підвалам, Борис, племінник, терпить його лайку, тому що матеріально залежимо від Дикого. Сама головна риса характеру Дикого — жадібність. Сенс життя Дикого — придбання й збільшення багатства. Для цього він не гидує ніякими засобами. (Городничему, якому мужики скаржаться, що їх обраховують, Дикої відповідає: « чиКоштує, ваше високоблагородіє, нам з вами про такі дрібниці розмовляти! Багато в мене в рік — те народу побуває; ви те зрозумійте: не доплачу я їм по якій — небудь копійці на людину, а в мене із цього тисячі складаються, так воно мені й добре!») Маючи тисячі, він почуває свою силу й нагло вимагає загальної поваги й покірності

У вигляді Дикого, незважаючи на всю його войовничість, є риси комічного. Кабаниха ж (з її хитрістю, лицемірством, холодною, невблаганною жорстокістю й спрагою влади страшна по — справжньому) — це сама лиховісна фігура в місті. (Дикої прагне грубо затвердити свою владу, Кабаниха ж спокійно затверджує себе, охороняючи все старе, що йде.)

Жителі міста Калинова живуть у постійному страху перед силами природи, перед багатими купцями. У п’єсі велика кількість масових сцен, у яких ми бачимо всіх жителів міста й довідаємося оних.

Довідаємося, що на бульварі, створеному для них, вони не гуляють, до поліпшення життя не прагнуть. Багаті купці тиранять домашніх за високими заборами. Неуцтво калиновцев проявляється в сцені, коли розглядають картину і йде розмова про Литву, що «з неба впала». Бедным же, за словами Кулигина, гуляти ніколи, тому що в них «день і ніч робота». Купці ж грабують далеких і ближніх, чужих і рідних. «Ограбувати сиріт, родичів, племінників, заколотити домашніх» — такий, за словами Кулигина, секрет помислів багатих жителів міста

Нелюдським вдачам «темного царства» все — таки прийде кінець, тому що нове владно вторгається в життя. Загибель Катерины — виклик «темному царству», жагучий заклик до боротьби з усім деспотичним укладом життя. Біжать в інші краї Кудряш і Варвара, боротьба нового зі старим почалася й триває. Островський у цій драмі викрив жорстокі вдачі купецького життя: деспотизм, неуцтво, самодурство, жадібність. Добролюбов уважав: в «темному царстві» зображене не тільки неосвічене купецтво міста Калинова, але й весь самодержавно — кріпосницький лад Росії. Протест, виражений в «Грозі», він поширив на всю царську Росію: «Російське життя й російська сила викликані художником в «Грозі» на рішучу справу».

«Гроза» — не єдина п’єса А. Н. Островського, що викриває жорстокі вдачі купецтва; до таких добутків ставляться й «Безприданниця», і «Скажені гроші», і «Дохідне місце».