obraz xrista j zagadka finalu poemi bloku dvanadcyat blok oleksandr - Шкільний Всесвіт

Інтерпретація поеми А. А. Блоку «Дванадцять», особливо її фіналу, — один із самих цікавих і загадкових питань у творчості поета. Інтелігенція, що вийшла незабаром після статті «, і революція», написана немов на одному подиху протягом січня 1918 року, поема викликала двоїсте до себе відношення. По спогадах В. Маяковського, поемою зачитувалися й білі, і червоні. Але, як тоді ж відзначала критика, поява Христа у фінальній главі поеми спантеличило всіх: для білих це було богохульством, для червоних — прикрим релігійним містицизмом. Звідси різні точки зору — чи Христос із дванадцятьома апостолами йде по засніжених вулицях? Або це Антихрист? Що несе його образ людям? Що принесла їм революція?

У світогляді Блоку чимале місце займає ідея революції як відплата за гріхи батьків. Тому неминучі й «гримаси революції» — випадкові жертви, розгул насильства, стихія терору. Такою випадковою жертвою в поемі є Катька, що загинула ненавмисно, у метушні переслідування «буржуя» Ваньки. Але чи не так випадкова її загибель? Революція руйнує традиційні підвалини, колишні моральні цінності, християнську мораль:

Воля, воля,

Эх, эх, без хреста!

Зруйнована стара віра, зруйнована Росія — «Свята Русь», «кондова», «избяная». Наступна мета — світова революція:

Ми на горі всім буржуям

Світову пожежу роздуємо…

И вульгарний образ «толстоморденькой» Катьки, що зближається з образом «толстозадой» Русі, — це той же образ Вічної Жіночності, Жіночого початку, але зганьблений, опоганений. Любов повинна очистити мир, створити його заново, урятувати — але чи рятує? Отрекшийся від любові, від революції, від пам’яті Петруха, подібно апостолові Петру, тричі, до світанку, отрекшемуся від Христа, — що несе цей образ? Революційний патруль уподібнений дванадцяти апостолам, але ці люди, яким «на спину б треба бубновий туз» ідуть уперед «без ім’я святого», «до всього готові, нічого не жаль», це скоріше бандити, але йдуть вони «державним кроком», а виходить, служать влади. За ними — старий мир, безрідний пес. «Руйнуючи, ми всі ті ж раби старого миру», — писав А. А. Блок В. Маяковському

Зруйнувавши скверну, революція не принесла очищення, і якщо дванадцять апостолів по своїй діяльності не є апостолами, то хто ж на чолі їх? Блок малює контраст кольору в образі Христа: білизна чистоти й щастя й червоний колір кривавого прапора. Що розкриває такий суперечливий образ?

Спереду — із кривавим прапором,

И за хуртовиною не бачимо

И від кулі непошкоджений

Ніжною ходою надхуртовинної

Сніжним розсипом перлової

У білому віночку із троянд —

Спереду — Ісус Христос

Господь повинен благословити пролиття крові, але чиєї? Ісус проливав свою, революційні «апостоли» — чужу. А якщо порахувати й пса, що йде за ними, то виходить, що за Христа йдуть тринадцять — лжеапостолы й лжепророк. Така версія теж існувала, і не можна беззастережно неї відмітати, адже не міг Христос очолювати людей, що йдуть «без ім’я святого». Безсумнівно одне — покладені на революцію надії про переробку всього миру, всього життя не виправдалися, і моральне очищення через страждання — доля лише тих людей, хто не втратив Бога у своїй душі, для кого так само важливі й значимі моральні цінності християнської моралі