obraz voina v rozpovidi mixajla sholoxova dolya lyudini sholoxov - Шкільний Всесвіт

Наприкінці 56 р. М. А. Шолохов опублікував свою розповідь «Доля людини». Це розповідь про просту людину на великій війні, що ціною втрати близьких, товаришів, своєю мужністю, героїзмом надав право на життя й волю Батьківщині

Андрій Соколов — скромний трудівник, батько великого сімейства — жив, працював і був щасливий, але гримнула війна. Соколів, як і тисячі інших, пішов на фронт. І отут всі лиха війни нахлинули на нього: був контужений і потрапив у полон, кочував з одного концтабору в іншій, намагався бігти, але був пійманий. Не раз смерть дивилася йому в очі, але російська гордість і людське достоїнство допомагали знаходити в собі мужність і завжди залишатися людиною. Коли комендант табору викликав Андрія до себе й загрожував особисто розстріляти його, Соколов не втратив людську особу. Андрій, не став пити за перемогу Німеччини, а сказав, що думав. І за це навіть садист — комендант, що особисто бив полонених щоранку, заповажав його й відпустив, нагородивши хлібом і салом. Цей подарунок був розділений нарівно між усіма полоненими

Пізніше Андрій все — таки знаходить можливість бігти, прихопивши із собою інженера в чині майора, якого возив на машині. Але Шолохов нам показує героїзм російської людини не тільки в боротьбі з ворогом. Страшне горе осягло Андрія Соколова ще до кінця війни: від бомби, що потрапила в будинок, загинули дружина й дві дочки, а сина підстрелив снайпер уже в Берліні в самий день Перемоги, 9 травня 1945р. Здавалося, після всіх випробувань, що випали на частку однієї людини, він міг озлобитися, зламатися, замкнути в собі. Але цього не трапилося: розуміючи, як важка втрата рідних і безрадісна самітність, вона всиновляє хлопчика Ванюшу 5 років, у якого війна відняла батьків

Андрій пригрів, ощасливив сирітську душу й, завдяки теплу й подяці дитини, сам почав вертатися до життя. Соколів говорить: «Уночі — те погладиш його сонного, волосенки у вихрах понюхаєш, і серце відходить, легшати, а то воно в мене закам’яніло від горя». Всією логікою своєї розповіді Шолохов довів, що його герой не може бути зломлений життям, тому що в ньому є те, що зламати не можна: людське достоїнство, любов до життя, Батьківщині, до людей, доброта, що допомагає жити, боротися, трудитися

Андрій Соколов насамперед думає про обов’язки перед близькими, товаришами, Батьківщиною, людством. Це для нього не подвиг, а природна потреба. І таких простих чудесних людей багато. Саме вони й виграли війну, і відновили зруйновану країну, щоб життя тривало далі й була краще, счастливее. Тому Андрій Соколов близький, зрозумілий і доріг нам завжди.

Росіянинові людині були нав’язані жахи Другої Світової війни, і ціною величезних жертв і особистих втрат, трагічних потрясінь і позбавлень він відстояв свою Батьківщину. У цьому й полягає зміст розповіді «Доля людини». Подвиг людини став у розповіді Шолохова, в основному, не на поле бою й не на трудовому фронті, а в умовах фашистського полону, за колючим дротом концтабору. У духовному єдиноборстві з фашизмом розкривається характер Андрія Соколова, його мужність. Удалині від Батьківщини Андрій Соколов пережив всі тяготи війни, нелюдські знущання фашистського полону. І не раз смерть дивилася йому в очі, але він щораз знаходив у собі титанічна мужність, до кінця залишалася людиною

Але не тільки в зіткненні з ворогом бачить Шолохов прояв героїчного в натурі людини. Не менш серйозним випробуванням стають для героя його втрати, страшне горе солдата, позбавленого близьких і даху, його самітність. Адже Андрій Соколов з війни вийшов переможцем, повернув миру мир, а сам у війні втратив усе, що мав у житті «для себе»: родину, любов, щастя. Безжалісна й безсердечна доля не залишила солдатові навіть пристановища на землі. На місці, де стояв його будиночок, їм же самим побудований, темніла лійка від німецької авіабомби. Історія не може пред’явити Андрію Соколову рахунку. Він виконав перед нею всі людські зобов’язання. Але от вона перед ним за його особисте життя — у боргу, і Соколов усвідомлює це. Він говорить своєму випадковому співрозмовникові: «Інший раз не спиш уночі, дивишся в темряву порожніми очами й думаєш: «За що ж ти, життя, мене так покалічила?» Немає мені відповіді ні в темряві, ні при яснім сонечку… Немає й не дочекаюся!».

Андрій Соколов, після всього того, що він пережив, здавалося б, міг назвати життя чумою. Але він не нарікає на мир, не замикається у своєму горі, а йде до людей. Залишившись один на білому світлі, ця людина всю збережену в серце теплоту віддала сиротке Ванюші, замінивши йому батька. Він усиновив сирітську душу й саме тому сам став потроху вертатися кжизни.

Всією логікою своєї розповіді М. А. Шолохов довів, що його герой ні в якій мері не зломлений своїм непростим життям, воно вірить у свої сили. Зміст назви розповіді в тім, що людина, незважаючи на всі тяготи й негоди, все — таки зумів знайти в собі сили продовжувати жити далі й радуватися своєму життю!