obraz voina trudivnika v rozpovidi sholoxova dolya lyudini sholoxov - Шкільний Всесвіт

У розповіді М. А. Шолохова «Доля людини» перед читачем з’являється не просто історія, а дійсно доля людини, що воплотили в собі типові риси національного російського характеру

Андрій Соколов, скромний трудівник, батько сімейства, жил і по — своєму був щасливий. Але раптом війна… Соколів пішов на фронт захищати Батьківщину. Як і тисячі інших, таких же, як він, на війні Андрій зштовхнувся з невідворотними й неминучими жахами. Вона відірвала його від рідного будинку, від родини, від праці

Буття Андрія Соколова як би перекинулося, ще недавно таке щасливе життя раптом нізащо початку бити й хльостати його щосили. За що ж ця людина так покарана?

Страждання Соколова — це не епізод, пов’язаний із приватною долею людини. Російській людині були нав’язані жахи Другої світової війни, і ціною величезних жертв і особистих втрат, трагічних потрясінь і позбавлень він відстояв свою Батьківщину. У цьому й полягає зміст розповіді «Доля людини».

У розповіді Шолохова подвиг людини став в основному не на поле бою й не на трудовому фронті, а в умовах фашистського полону, за колючим дротом концтабору. У духовному єдиноборстві з фашизмом розкривається характер Андрія Соколова, його мужність

Андрій Соколов пережив всі тяготи війни вдалині від Батьківщини. Його частка — нелюдські випробування фашистського полону. Не раз смерть дивилася йому в очі. І вся суть розповіді в тім, що щораз Андрій Соколов знаходив у собі мужність залишатися людиною

Але не тільки в зіткненні з ворогом бачить Шолохов прояв героїчного в натурі людини. Не менш серйозним випробуванням стають для героя його втрати, втрата близьких людей і рідного даху, його самітність

Адже Андрій Соколов з війни вийшов переможцем, повернув миру мир, а сам на війні втратив усе, що мав у житті «для себе»: родину, любов, щастя. Безжалісна й безсердечна доля не залишила солдатові навіть пристановища на землі. На місці, де стояв його будиночок, їм же самим побудований, темніла лійка від німецької авіабомби

Андрій Соколов говорить своєму випадковому співрозмовникові: «Інший раз не спиш уночі, дивишся в темряву порожніми очами й думаєш: «За що ж ти, життя, мене так покалічила?» Немає мені відповіді ні в темряві, ні при яснім сонечку… Немає й не дочекаюся!».

Після всього того, що він пережив, Андрій Соколов, здавалося б, міг порахувати життя прокльоном. Але він не нарікає на мир, не замикається у своєму горі, а йде до людей. Залишившись один на білому світлі, ця людина всю збережену в серце теплоту віддала сироті Ванюші, замінивши йому батька. Він усиновив сироту й саме тому сам став потроху вертатися кжизни.

М. А. Шолохов всією логікою своєї розповіді довів, що його герой ні в якій мері не зломлений і не може бути зломлений. Пройшовши крізь найважчі випробування, він зберіг саме головне — людське й цивільне достоїнство, любов до життя, людяність, що допомагають жити, боротися, трудитися. Він добрий, довірливий до людей, турботливий, попереджувальний з товаришами, уважний до людини, що попали в лихо, справедливий і ні за яких умов не втрачає високого людського достоїнства, совісті, честі. Моральні зв’язки з людьми в нього так міцні, що навіть найтяжкі перипетії війни не змогли їх обірватися

Андрій Соколов М. Шолохова — це справді росіянин людина, кращий представник великого народу