obraz suchasnika v suchasnij prozi tendryakov vladimir - Шкільний Всесвіт

(по повісті В. Тендрякова «Ніч після випуску»)

Прагнення розбудити в читачі суспільна небайдужість — основна риса літератури 50 — х років. Кожний новий добуток В. Тендрякова було саме таким. Воно викликало незмінний інтерес читачів і привертало увагу критики. Його не любили влада що претримають, але його завжди чув думаючий читач. У творчості В. Тендрякова дві головні теми — сільська дійсність 40 — 50 — х років і школа й підліток. Він аналізує дійсність із моральних позицій. Він ніколи не спрощує конфліктів. Виховання високої душі — от художня заслуга письменника

Повість В. Тендрякова «Ніч після випуску» (1974) викликала багато суперечок. Вона — про виховання почуттів підлітків і тої ролі, яку грає школа в цьому складному процесі. Тендряков любить улаштовувати своїм героям перевірку на людську дійсність. Шлях до істини й добра протікає в нього завжди драматично, через моральну кризуу, що людина повинен перебороти сам. У повісті «Ніч після випуску» відбувається така моральна перевірка шести юнаків і дівчин, що тільки закінчили школу. У ніч після випуску на річковому обриві збираються шість випускників і вперше відверто говорять про те, що вони думають друг про друга, а у вчительській у цей час ведеться дискусія. Причиною для серйозної розмови тих і інших став виступ кращої учениці школи Юліи Студенцевой. «Я хочу говорити не від всіх, а від себе! — сказала вона. — чи Люблю я школу? Так, люблю! Дуже! Як вовченя свою нору… І от потрібно вилазити зі своєї нори. Тепер усе — ховатися не можна. Треба йти, а я не можу, не знаю… Школа змушувала мене знати всі, крім того, що мені подобається, що я люблю. Тепер оглянулася, і виявилося — нічого не люблю. Не думайте, що я щаслива. Мені страшно. Дуже!». Гра в правду, затіяна підлітками, змушує їх зневажити моральними нормами. Так у структурі маленького колективу Тендряков виявляє свої закони, свої таємні протиріччя, і це явище не носить приватний характер. Школа дала хлопцям знання, але не навчила любові й добру

У вчительській із приводу виступу Юлі Студенцевой учителі висловлюють різні точки зору: «За наші праці нас черговий раз умили!», «А сам образливе — обсмикати, покарати ми вже не можемо!», «Відбулося щось особливе: наша багаторічна праця говорить проти нас!» Зрештою, учителі підбивають підсумок: «Про що ми зараз мріяли? Тільки про те, щоб краще готовити учнів? — Немає! Готовити кращих людей! Мріяли вдосконалити людську сутність!».

У вчителів багато проблем, але вони розуміють, що державні структури не бачать цих проблем. Тому так природно й зрозуміло звучать слова одного із учителів: «Нам навчити б найпростішому, тому, що повторювалося з покоління в покоління, що ввійшло в усі розхожі прописи — начебто: поважай достоїнство ближнього, обурюйся насильством. Властиво, навчити б одному: не кривдьте один одного, люди». А далі між ними відбувається така розмова: «Хто з нас не підладжується: як всі, так і я? Як усе — простіше жити… — Ми одного не помітили… — Чого ж? — На наших очах народилася сьогодні особистість. Особистість завжди виняткова, щось протилежне “як всі”…». Учителі вимовляють тости, і останній тост учителів, що пройшли війну: «Вип’ємо за те, щоб вони не мерзнули в окопах!». Випускники ж у ніч після випуску зрозуміли дуже важливу для себе річ: «Ми навчимося жити!».

Таким чином, у центрі уваги Тендрякова виявляються проблеми виховання, взаємини в учнівському колективі, проблема особистої відповідальності людини не тільки за свої вчинки, але й за вчинки інших