obraz sofii v p yesi oleksandra griboyedova gori vid rozumu griboyedov oleksandr - Шкільний Всесвіт

Комедія А. С. Грибоєдова «Горі від розуму» є одним з видатних добутків першої половини XIX століття

Всі герої п’єси виявляють собою типові образи, мають неповторні індивідуальні риси характеру. Грибоєдов прагне зобразити своїх героїв так же складними, якої складними бувають реальні люди

Представником найбільш суперечливих характерів у п’єсі «Горі від розуму» є Софія. И. А. Гончарів у статті «Мильон роздирань» дуже добре говорить про змішання в Софії «гарних інстинктів з неправдою», «живого розуму з відсутністю всякого натяку на переконання», що вона «загублена в духоті, куди не проникає жоден промінь світла, жодна струмінь свіжого повітря». Автор виявив у ній «задатки незвичайної натури», тому — те «недарма неї любив і Чацкий».

Від природи Софія наділена гарними якостями: сильним розумом, незалежним характером. Вона здатна глибоко переживати й щиро любити. Ця дівчина одержала гарне утворення й виховання. Героїня захоплюється читанням французької літератури. Але, на жаль, всі ці позитивні риси характеру Софії не могли одержати розвитку у фамусовском суспільстві. Подання про людей вона черпала із сентиментальних французьких романів, ця Література розвила в Софії мрійність і чутливість. Тому вона не — випадково звернула увагу на Молчалина, своїми рисами й своїм поводженням напоминавшего їй її улюблених героїв. Однак не можна сказати, що Софія осліплена: вона здатна оцінити обранця здраво й критично:

Звичайно, немає в ньому цього розуму,

Що геній для інших, а для інших чуму,

Який швидкий, блестящ і незабаром опротивит.

Софія ще й тому полюбила Молчалина, що їй, дівчині з характером, потрібний у житті людин, яким вона могла б управляти. Для батька Софії в книгах — все зло. А Софія виховувалася на них. Швидше за все, саме на тих, які минулому доступні й «повітовій панянці», пушкінській Тетяні — Ричардсон, Руссо, де Сталь. По них — те, швидше за все, Софія й сконструювала той ідеальний образ, що їй бачиться Вмолчалине.

Героїня грибоедовской п’єси, по суті, одержує лише перший твердий урок. Вона зображена на початку тих випробувань, які випадають їй на частку. Тому Софія — характер, що може бути ще розвинений і розкритий «до кінця» тільки в майбутньому. Уже перші явища п’єси малюють натуру живу, захопливу, свавільну, що обіцяє своїм поводженням бурхливий розвиток подій. Згадаємо гончаровские слова про те, що в її «фізіономії ховається в тіні щось своє, гаряче, ніжне, навіть мрійливе». Грибоєдову було необхідно намітити ці якості героїні вже в перших явищах п’єси, перше ніж у дію ввімкнеться головний герой. Це було важливо саме тому, що в контактах з ним Софія все — таки замикається в собі, вислизає, і для глядачів може залишитися не до кінця ясної внутрішнє мотивування її вчинків

Любов Чацкого до героїні допомагає нам зрозуміти одну істину: характер Софії в чомусь головному під стать самому Чацкому. У свої сімнадцять років вона не тільки «розцвіла прелестно», але й проявляє завидну незалежність думок, немислиму для таких людей, як Молчалин або навіть її батько. Про це говорить така репліка Софії: «Що мені поголоска? Хто хоче, так і судить». Чацкий це розуміє й свої мови адресує, насамперед, Софії. Саме Софію він уважає своєю однодумницею. Він звик вірити тому, що вона розділяє його погляди. Цієї віри не похитнули в ньому «ні далечінь», «ні розваги, ні зміна місць». Тому Чацкий, вернувшись у Москву й побачивши, як змінилася Софія під впливом оточення, дуже переживає. Софія також дуже переживає, але вже через інше. Вона мимоволі чує розмову Молчалина з Лізою й раптом бачить свого обранця зовсім з іншої сторони. Вона розуміє, що потрібна була йому тільки для того, щоб, улучив момент, скористатися її впливом і одержати вище чин. Софія одержує перший жорстокий урок

Можливо, коли — небудь Софія довідалася б про щирі наміри Молчалина і їй не було б так боляче, але зараз вона втратила людину, що дуже підходив на роль мужамальчика, мужаслуги. Їй не потрібний була така людина, як Чацкий, але саме він відкрив їй ока на все що відбувається. Якби Софія виросла в іншому середовищі, воно, можливо, вибрала б Чацкого. Однак вона вибирає таку людину, що їй більше підходить, тому що не мислить собі іншого героя. Але, по зауваженню того ж Гончарова, «важче всіх, важче навіть Чацкого» саме Софії

Грибоєдов представив нам героїню комедії як особа драматичне. Це єдиний персонаж, задуманий і виконаний, дуже близький Чацкому. Критики Н. К. Писарєв і И. А. Гончарів зіставляють Софію Фамусову з Тетяною Ларіної. Зіставляючи Тетяну й Софію, И. А. Гончарів писав, що «величезна різниця не між нею й Тетяною, а між Онєгіним і Молчалиным. Вибір Софії, звичайно, не рекомендує її…»

Надзвичайно важливий для розуміння образа героїні її сон. Сон, розказаний Софією, містить як би формулу її душі й своєрідну програму дій. Тут уперше самою Софією названі ті риси її особистості, які так високо оцінив Гончарів. Сон Софії знаменний для збагнення її характеру, як і сон Тетяни Ларіній — для збагнення характеру пушкінської героїні

Зовсім справедливо Н. К. Писарєв відзначав, що «драма, пережита Софією Фамусовой у фіналі четвертого акту, є в Російській літературі… першим і блискучим досвідом художнього зображення щиросердечного життя жінки. Драма Тетяни Ларіній створена пізніше».

У своєрідну боротьбу із Чацким Софія поступово втягується й у якийсь момент втрачає можливість почувати грань, що відокремлює кілкі, роздратовані від учинку явно безчесної дії. Але видимо, саме тому — те її можна віднести до одному із самих живих і діяльних персонажів комедії. Софія — яскрава індивідуальність, а не тільки певний соціальний тип і певна моральна модель

А. С. Грибоєдов у своїй комедії зумів показати не тільки життя сучасників, але й створив ряд незабутніх образів, не менш цікавих сучасному читачеві й глядачеві. Як говорив Гончарів, саме тому «Горі від розуму» «тримається особняком у Літературі й відрізняється від інших добутків слова моложавістю й більше міцною живучістю».