obraz selyanina v rosijskij literaturi inshi roboti z rosijskoi literaturi - Шкільний Всесвіт

У літературних творах ми знаходимо зображення людей, їхнього способу життя, почуттів. ДО XVII — XVIII століть у Росії зложилося два класи: селяни й дворяни — із зовсім несхожою культурою, менталітетом і навіть мовою. Саме тому в добутках одних російських письменників зображення селян є, а в інших — немає. Наприклад, Грибоєдов, Жуковський і деякі інші майстри слова не стосувалися у своїх добутках теми селянства

Однак Крилов, Пушкін, Гоголь, Гончарів, Тургенєв, Некрасов, Єсенін і інші створили целую галерею безсмертних образів селян. Їхні селяни дуже різні люди, але є й багато загального в поглядах письменників на селянина. Всі вони були одностайні в тім, що селяни — трудівники, творчі й талановиті люди, неробство ж веде до морального розкладання особистості

Саме такий зміст байки И. А. Крилова «Бабка й Мураха». В алегоричній формі байкар виразив свій погляд на моральний ідеал селянина — трудівника (Мураха), девіз якого: працювати не покладаючи рук улітку, щоб забезпечити собі їжу холодної взимку, — і на ледаря (Бабка). Узимку, коли Бабка прийшла до Мурахи із проханням про допомогу, воно відмовив «стрибусі», хоча, імовірно, мав можливість їй допомогти

На цю же тему, уже набагато пізніше, М. Е. Салтиков — Щедрін написав казку «Про те, як мужик двох генералів прокормив». Однак Салтиков — Щедрін вирішив цю проблему інакше, чим Крилов: ледарі — генерали, потрапивши на незаселений острів, не змогли себе прокормити, а селянин, мужик добровільно не тільки забезпечив генералів всім необхідним, але й звив мотузку й сам себе зв’язав. Дійсно, в обох добутках конфлікт той самий: між трудівником і тунеядцем, — але вирішується він по — різному. Герой байки Крилова не дає себе в образу, а мужик з казки Салтыкова — Щедріна добровільно позбавляє себе волі й робить все можливе для нездатних до праці генералів

У творчості А. С. Пушкіна не так багато описів селянського побуту й характеру, але він не міг не запам’ятати у своїх добутках дуже значимі деталі. Наприклад, в описі селянської війни в «Капітанській дочці» Пушкін показав, що в ній брали участь діти селян, що пішли від землеробства, що займаються розбоєм і злодійством, такий висновок можна зробити з пісні Чумакова про «детинушке селянського сина», що «крав» і «розбій тримав», а потім був повішений. У долі героя пісні повсталі довідаються свою долю, почувають свою приреченість. Чому? Тому що вони пішли від праці на землі заради кровопролиття, а насильство Пушкін не приемлет.

Селяни в російських письменників мають багатий внутрішній мир: вони вміють любити. У цьому ж творі Пушкін показує образ кріпака Савельича, що, хоча й раб по положенню, наділений почуттям власного достоїнства. Він готовий віддати життя за свого молодого пана, якого виховував. Цей образ перегукується із двома образами Некрасова: із Савелієм, богатирем святорусским, і з Яковом вірним, холопом зразковим. Савелій дуже любив свого онука Демочку, доглядав за ним і, з’явившись непрямою причиною його смерті, пішов у ліси, а потім у монастир. Яків вірний любить свого племінника так само сильно, як Савелій любить Демочку, і любить свого пана, як Савельич любить Гринева. Однак якщо Савельичу не довелося пожертвувати життям заради Петруши, те Яків, що роздирається конфліктом між улюбленими ним людьми, покінчило життя самогубством

Ще одна немаловажна деталь є в Пушкіна в «Дубровском». Мова йде про протиріччя між селами: «Вони (селяни Троекурова) тщеславились багатством і славою свого пана й у свою чергу дозволяли собі багато чого у відношенні до їхніх сусідів, сподіваючись на його сильне заступництво». Чи не ця тема пролунала в Єсеніна в «Ганні Снегиной», коли багаті жителі Радова й бедные селяни села Криуши ворогували між собою: «Вони в сокири, ми тож». У результаті гине староста. Ця смерть засуджується Єсеніним. Тема вбивства селянами керуючого була ще в Некрасова: Савелій і інші селяни живцем закопали німця Фогеля. Однак, на відміну від Єсеніна, Некрасов не засуджує це вбивство

Із творчістю Гоголя в художній Літературі з’явилося поняття селянина — богатиря: каретник Михєєв, цегляр Милушкин, швець Максим Телятників і інші. Після Гоголя в Некрасова теж була яскраво виражена тема богатирства (Савелій). Герої — Селяни є й у Гончарова. Цікаво зрівняти героя Гоголя теслі Степана Пробку й теслю Луку з добутку Гончарова «Обломів». Гоголівський майстер — це «той богатир, що у гвардію годився б», він відрізнявся «тверезістю зразкової», а працівник із ПРО6ломовки був тим знаменитий, що зробив ґанок, що, хоча й валандалося з моменту будівлі, стояло шістнадцять літ

Взагалі в добутку Гончарова в селянському селі все тихо й сонно. Клопітливо й корисно проводиться тільки ранок, а потім уже наступає обід, загальний пообідній сон, чай, заняття чим — небудь, гра на гармоні, на балалайці у воріт. Подій в Обломовке ніяких не відбувається. Спокій порушила тільки селянська вдова Марина Кулькова, що народила «зараз чотирьох дитин». Її доля схожа з важким життям Матрены Корчагіній, героїні поеми Некрасова «Кому на Русі жити добре», у якої «що рік, то діти».

Тургенєв, як і інші письменники, говорить про талановитість селянина, про його творчу натуру. У розповіді «Співаки» Яків Турок і рядчик за восьмушку пива змагаються в співі, а потім автор показує безрадісну картину пияцтва. Ця ж тема пролунає в «Кому на Русі жити добре» Некрасова: Яким Нагой «до смерті працює, До півсмерті п’є…».

Зовсім інші мотиви звучать у розповіді «Бурмистер» Тургенєва. Він розробляє образ деспота — керуючого. Це явище засудить і Некрасов: він назве гріх Гліба — Старости, що продав вільні інших селян, самим тяжким

Росіяни письменники були одностайні в тім, що здебільшого селяни мають талант, достоїнство, творчий початок, працьовитість. Однак серед них є й такі люди, яких не можна назвати високоморальними. Духовне падіння цих людей в основному походило від неробства й від матеріальних благ, нажитих так нещастях навколишніх.,