Дуже давно, ще за часів князя Володимира Великого, Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи. В її столиці, місті Києві, схрещувались торговельні шляхи зі Сходу й Заходу, йшла жвава торгівля, процвітали різні ремесла. Зростала культура Київської Русі. У свою чергу, це сприяло розвитку літератури, яка правдиво відображала життя держави. Поема «Слово о полку Ігоревім» розповідає нам про невдалий похід князя Ігоря на ворога з метою «списа переломити кінець поля половецького». Та не зміг тоді Ігор здолати половців, бо сіялися й росли усобиці всередині країни між самими князями. Для Київської Русі настали важкі часи.

«Тоді по Руській землі рідко орачі погукували, але часто ворони крякали, трупи між собою поділяючи…» Саме вона, Руська земля, є головним героєм поеми. Скільки разів руки загарбників із жадібністю простягалися до неї! Скільки героїв-патріотів полягло за неї!

Рідна земля намагалася попередити Ігоря: «Чорні тучі з моря ідуть… Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого!» Весь час одержував князь знаки застереження: затемнення сонця, кривавий світанок. І ось розбите Ігореве військо, «никне трава од жалощів, а дерево з тугою до землі похилилося».

Потрапивши в ганебний полон, Ігор усім серцем лине до батьківщини. Нарешті йому вдається втекти з землі Половецької додому, «до батьківського золотого престолу».

Під час втечі вся Руська земля допомагає князеві: Донець колише його на своїх хвилях, дятли стуком шлях показують, зелені трави під ноги стеляться, віє буйний степовий вітер.

Ми знаємо, що воєнний похід князя Ігоря проходив саме нашими краями. Отже, ще раз нагадаємо собі, що Руська земля, — це наша земля. Тож будемо любити власну історію, свій народ і свій рідний край — прославлену у віках Руську землю!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *