122 - Шкільний Всесвіт
Образ мудрого ватажка тухольської громади Захара Беркута в однойменній повісті І. Франка 2

Образ Захара Беркута, найстаршого та наймудрішого чоловіка у громаді, втілює в собі найкращі людські якості. Саме завдяки його розуму та життєвому досвіду тухольці перемагають численне монгольське військо. Адже ідея загатити потік, поваливши священний камінь, належить саме Захарові Беркуту. Це чесна людина, всім серцем віддана своєму народові. Він не може зрадити свій народ навіть тоді, коли Бурунда-бегадир загрожує вбити рідного сина Беркута — Максима. І хоч серце його крається від нестерпного болю за власну дитину, відповідь Захара бегадиру однозначна й непохитна: «Ну, то погинемо всі до останнього в бою, а тоді по наших трупах нехай собі монголи йдуть, куди хочуть. Тоді бодай ми сповнимо свій обов’язок. А тепер робити з ними згоду, а ще таку згоду: міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, се була б ганьба, була б зрада. Яка користь верховинським і загірним громадам із мого сина? Тілько ж знайте, що лише по трупі останнього тухольця ви зможете вийти з сеї долини».

Жертва, яку приносить Захар Беркут в ім’я свого народу, його жорстока відповідь змушують здригнутися всю громаду. Дехто зі старців пропонує Беркутові прийняти пропозицію Бурунди-бегадира, але ватажок тухольської громади залишається непохитним у своєму рішенні: «…тут діло йде про наших сусідів, верховинців і загірян, котрі спустилися на нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, як би він був уже в гробі!»

Важка, довга битва закінчується перемогою тухольців над татаро-монгольським військом. Коли останній ворог був мертвий, коли не лишилося жодної живої душі у ворожому таборі, сили покинули Захара Беркута. Саме в цю хвилину з’являється його син, живий та неушкоджений. Але виснажлива душевна напруга під час битви й те величезне потрясіння, якого зазнав Захар Беркут від несподіваної появи Максима, якого він вважав мертвим, остаточно зламали літню людину. Ватажок тухольців помирає, але помирає щасливим, заспокоєним, з усмішкою на губах. Він виконав свій обов’язок, захистив рідний край, гідно переніс складне випробування, яке випало на його долю.

Така людина, як Захар Беркут, заслуговує на глибоку повагу й вічну пам’ять.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *