obraz golovnogo geroya v rozpovidi sholoxova dolya lyudini sholoxov - Шкільний Всесвіт

Через дванадцять років після Великої Вітчизняної війни в 1957 році М. А. Шолохов пише розповідь «Доля людини», головним героєм якого є простий росіянин людина — Андрій Соколов

Особистість Андрія Соколова М. Шолохов розкриває, використовуючи різні художні прийоми, характеризуючи вчинки, показуючи взаємини героя з різними людьми, ставлячи його в різні життєві ситуації. Оповідання про долю Андрія Соколова ведеться від першої особи, що робить розповідь більше об’єктивним для читача, герой сам характеризує свої дії. Автор же за допомогою художньо — виразних засобів дає оцінку почутому. Таким чином, читач довідається позицію письменника. Наприклад, зустрівши Андрія Соколова, оповідач звернув увагу на його «більші темні руки», що свідчать про важку непосильну працю, що випала на його частку, і на «очі, немов присипані попелом», що говорять опережитом.

До війни жив Андрій Соколов звичайно: «вивчив автосправу, сіл за бублик на вантажний», женився на улюбленої Иринке, народилися в нього син і дві дочки, «працював…ці десять років і день і ніч», «заробляв добре,… жили…не гірше людей». Війна змінила його життя. З особливим болем згадує Андрій Соколов сцену прощання із дружиною, що «пригорнувся… як аркуш до гілки, і тільки вся тремтить, а слова вимовити не може», відіпхнув герой тоді свою дружину й не може простити собі цього через роки, адже тоді це була їхня остання зустріч. От як описує автор стан Андрія Соколова після розказаного: «…ні єдиної сльозинки не побачив у нього немов би мертвих, погаслих очах». Ця деталь показує відносини героя до минулого: для нього події тих днів як і раніше залишаються найважливішими в житті, Соколов ще живий, але має «мертві очі».

У роки війни героєві випадає справжнє випробування — плівок. Стійкість, щиросердечну твердість, силу характеру виявив Андрій Соколов і там: не замислюючись, він убив зрадника, що хотів видати свого взводного командира; намагався бігти. Значимо сцену в коменданта Мюллера, куди привели голодного, утомленого після важких робіт Соколова. І тут герой не мерзнув: «випив врастяжку» три склянки горілки, але нічим не закушував, тому що «схотілося…їм, проклятим, показати, що хоча я и с голоду пропадаю, але давитися ихней подачкою не збираюся, що в мене є своє, російське достоїнство й гордість і що в худобину вони мене не перетворили, як не намагалися». Сміливість російського солдата вразила Мюллера. Одержавши буханець хліба й шматок сала, Андрій Соколов розділив їжу між полоненими нарівно, «поділили без образи». Цей факт також свідчить про широту росіянці душі. Вирвавшись із полону, у госпіталі герой довідається про загибель дружини й дочок. Смерть близьких не озлобила його, знову мріє він про щастя тепер уже із сином Анатолієм: «почалися в мене по ночах старечі мріяння: як війна скінчиться, як сина женю й сам при молодих жити буду, теслювати й внучат няньчити». Але війна відібрала в Андрія Соколова й сина. Єдине, що не відняла в героя війна — почуття власного достоїнства, честі, любові до людей. Російський солдат не озлобився, він зміг перебороти себе й знайти в маленькому сироті Ванюші родинну душу. Андрій Соколов — власник сильного характеру: він зміг вижити в нелюдських умовах фашистського полону, пережив смерть близьких, знайшов нового сина

Назва розповіді «Доля людини» важливо для розуміння сутності характеру простого російського солдата. Життя конкретної людини узагальнюється письменником і стає долею тисяч російських людей, що пережили війну й втратили близьких, але сохранивших головне — людську душу. Гуманістична спрямованість розповіді дозволяє письменникові говорити про Андрія Соколові як про справжню людину. Основним засобом розкриття образа головного героя стає монолог — розповідь солдата про себе. Тут автор виступає в ролі слухача, не даючи прямих оцінок подіям, а лише спостерігаючи за станом Андрія Соколова: «Оповідач на мінуту замовк, а потім сказав уже іншим, переривчастим і тихим голосом». Щирість героя зробила його ближче авторові: «Чужий, але близьким людина, що стала мені, піднялася, простягнув більше, тверду, як дерево, руку…»

Таким чином, образ Андрія Соколова, характер героя розкривається письменником через його мову, власну характеристику вчинків, авторську оцінку почутому, через назву розповіді «Доля людини».