obraz golovnoi geroini v rozpovidi solzhenicyna matrenin dvir solzhenicyn oleksandr - Шкільний Всесвіт

Оповідання в розповіді «Матренин двір» ведеться від першої особи, дуже неспішно й трохи нагадує замальовку з натури, тобто картину життя людей у даному населеному пункті. Але вже на самому початку оповідач указує на те, що якась подія, через якого, за його словами, сповільнюють хід проїжджаючі поїзди, мало місце. Він буквально інтригує читача, говорячи в такий спосіб про важливість происшедшего.

Характерно, що зазначено місце й час подій; отже, письменник не претендував на вигадку. Але в загальну тканину оповідання вклинюються факти з минулого — спогаду оповідача й Матрены Василівни. Вони несуть читача на кілька десятків років тому. Біографічні факти оповідача нечисленні й потрібні автор, як видно, лише для того, щоб підкреслити унікальність і красу Матрениного двору, адже саме про таке життя мріяв оповідач — колишній лагерник, по всій видимості. Про Матрене ж упізнається багато чого: про її юність, заміжжя, про неї рідних. Все це потрібно для глибокого трактування кульмінації розповіді, до чого й прагне автор

Тому що оповідання ведеться від імені оповідача, те основна характеристика всім героям дається через його сприйняття. Головних героїв усього двоє. Матрену ми бачимо очами оповідача, він описує невелику кількість деталей її портрета, з яких, втім, можна зробити висновок, що вона — типова сільська жінка похилого віку. Про це говорить і обстановка її будинку. Вся наявна в її будинку живність — це кульгаючи кішка, коза й тьма тарганів. Але й це все створює навколо її атмосферу тепла, доброти, неспішності. Оповідача залучає її мову — довірлива, щиросерда, з достатком застарілих або неправильно вимовних слів

Мова ж оповідача видає скоріше утому, перенесені тяготи життя. Про портрет його, звичайно, говорити не можна, але, зрозуміло, що він чоловік літньої. По тому, що він воліє слухати, а не розповідати про себе, видна звичка тримати мову за зубами. До речі, і Матрена не відрізняється балакучістю: як би не цікавилися її постояльцем навколишні, вона не рознощиця пліток

Із Солженицына, як уважається, почалася «сільська проза» — докладне зображення побуту, вдач, звичаїв і, головне, представників села. Зробивши своєю героїнею «стародавню бабу» (по В. Распутіну), Солженицын у такий спосіб звернувся до ідеї єдності, спільності, що так часто в Російській літературі показується саме на прикладі села і її жителів. Одна з ідей його повести — те, що село є останнім джерелом «живий» душі, чистої й безкорисливої, як Матрена, що допомагає всім: будь те сусідка, що просить допомогти з картоплею, або колгосп, сзывающий усіх на збирання безоплатно. Матрена є також носієм такої ідеї, як почуття батьківщини, рідного місця й любові до нього. Тому — Те їй так важко віддавати прибудову: нехай навіть рідним людям, але все — таки частина свого життя, як би частина себе разом з нею прийде відірвати від серця

Ця ідея переплітається з ідеєю неухильної деградації, що відбуває в селі, її жителі стають усе більше жорстокими, жадібними, втрачають елементарні подання про моральність: найнятий для перевезення тракторист полінувався з’їздити двічі й вирішив відвезти все за один присід. Через ці лінощі й відбувається трагедія. Але й отут, коли, у принципі, коштувало зупинитися й гарненько задуматися про що произошли і його причинах, хвиля жадібності захльостує рідних сестер Матрены: вони починають ділити її майно, ще не встигши неї поховати, навіть над труною роблячи штучно — скорботні обличчя

Читаючи розповідь, читач занурює в мир істинно російського, доброго, теплого, і створюється відчуття, що зображене Солженицыным нескінченно йому дорого, він уболіває про те, що це все йде. Це світле почуття те саме що тому, яке навівають «Записки мисливця» И. С. Тургенєва, і це порівняння, безсумнівно, додає колориту головній героїні, збагачує її образ. У Солженицына є присутнім і персонаж, що є носієм ідеї народного духу — ідеї, подібної з тої, котру пропагував Л. Н. Толстой в «Війні й світі». На думку обох авторів, народ є єдиним острівцем патріотизму й своєрідної самобутньої культури

Солженицын показує у своєму добутку, що незважаючи на всі хаос, що збільшується, але неухильне відмирання старого, все — таки існують на світі «праведники» начебто Матрены, а значить не все загублено. Добуток похмуре й у якімсь ступені навіть трагичное, «праведниця» Матрена гине й залишається тільки жадібність, ні краплі не кається в тім, що не вважає потрібним хоча б ушанувати пам’ять покійниці. Однак, як не дивно, по прочитанні ми почуваємо сум, але скоріше світлу, чим важку. Ми радуємося тому, що ще зустрічаються такі щиро добрі люди, з якими можна, подібно оповідачеві, відпочити, залікувати свої застарілі щиросердечні рани, ні про що не турбуючись, не боячись, що спокій буде порушений