obraz doktora starceva v rozpovidi antona chexova ionych chexov anton - Шкільний Всесвіт

Герой розповіді, Дмитро Ионыч Старців,  — молодий лікар, призначений у земську лікарню в Дялиже, недалеко від губернського міста С. Це був палкий юнак з високими ідеалами й бажанням служити на користь людям і Батьківщині. Він з наснагою міркував про щастя й любов («ПРО, як мало знають ті, які ніколи не любили!»), про користь праці й щасливе майбутнє держави. Молодий Старців повністю віддавався своїй роботі й навіть у свята не мав вільного часу. Своїми переконаннями він вигідно відрізнявся від жителів міста, які дратували його «своїми розмовами, поглядами на життя й навіть свій вид». Він зрозумів, що з обивателями можна грати в карти, закушувати й говорити тільки про самі звичайні речі. А якщо заговорити з ними «про що’нибудь неїстівному, наприклад про політика або науку», те обиватель стає в тупик або «заводить таку філософію, тупу й злу, що залишається тільки рукою махнути й відійти».

У місті С. він познайомився з родиною Туркиных, «самої утвореної й талановитої», на думку інших обивателів. Іван Петрович Туркин грав в аматорських спектаклях, показував фокуси, гострив, Віра Йосипівна писала романи й повести «про те, чого ніколи не буває в житті», і читала їхнім гостям. Їхня дочка Катерина Іванівна, молода миловидна дівчина, що усе по’домашньому кликали Котик, грала на роялі й мріяла про блискуче майбутнє піаністки. Коли Дмитро Ионыч відвідав Туркиных уперше, те був зачарований цим милим сімейством. Він закохався Векатерину.

Здавалося, що заради своєї любові він був готовий на багато чого. Але після відмови Котика вийти за нього заміж він страждав рівно три дні, а потім заспокоївся й зажив по’колишньому, і, згадуючи про свої залицяння й високі міркування про почуття, він тільки ліниво говорив: «Скільки турбот, однак!» Старців не витримав випробування почуттям, він просто виявився нездатним до справжньої, сильної любові. Він захоплювався Котиком, але в той же час міркував про себе: «А доданого вони дадуть, мабуть, чимало».

Старців — людин, всім своїм внутрішнім миром отвергавший дрібні обивательські інтереси,  — у підсумку з’за прагнення до спокійного й зручного життя став такі ж розбещені й дріб’язковим, як всі жителі міста С. Він звик до вульгарного й безглуздого обивательського життя й втягся в неї. Згодом охолонув і його запал у роботі. І тепер він щовечора проводить у клубі, грає у гвинт. Котик повернулася додому, позбувшись від оман із приводу свого таланта, тепер уже вона живе надією на любов Старцева, але це вже не колишніх парубків, що міг прийти вночі на побачення на цвинтар. Він сам розуміє, що заледащів і опустився духовно й морально, щоб любити й мати родину. Він думає: «Добре, що я тоді не женився». У результаті його долає тільки жадібність і пристрасть до придбання капіталу (у нього є садиба, два будинки в місті, і він доглядає третій). Він став «своїм» серед обивателів, які раніше трималися з ним отчужденно й називали «поляк надутий». Тепер доктори кличуть просто Ионычем. Він розгубив все краще, що було в ньому, і більше нічим не виділяється серед обивателів, ведучих сите, самовдоволене існування. Його життя так само порожнє й безглузда

Якщо ми оборотний увагу на пейзаж у розповіді, то помітимо, що любов Дмитра Старцева й Катерини Туркиной супроводжує мотив зів’янення природи: «Наближалася осінь, і в старому саду було тихо, смутно, і на алеях лежали темні листи. Уже рано смеркло». Було темно і йшов дощ, коли Старців проводжав Котика в клуб, збираючись зробити їй пропозиція. Було темно, коли вони зустрілися через чотири роки й Катерина говорила Старцеву про свої почуття. І в душі Старцева було темно так само, як і навколо.

Чехов уважає, що тільки шляхетні устремління, праця й любов можуть перемогти вульгарність і протистояти пагубному впливу середовища. Втрата цих високих цілей привела Старцева до духовного падіння, деградації особистості. Над цим повинне задуматися наше покоління, щоб зберегти в собі людяність, доброту, здатність любити й бути улюбленими