obraz chichikova v poemi mertvi dushi mikoli gogolya gogol mikola - Шкільний Всесвіт

Що таке образ літературного героя? Чичиков — герой великого, класичного добутку, створеного генієм, герой, що втілив результат авторських спостережень і міркувань над життям, людьми, їхніми вчинками. Образ, що увібрав типові риси, і тому давно що вже вийшла за рамки самого добутку. Ім’я його стало загальним для людей — пролазливих кар’єристів, підлабузників, користолюбців, зовні «преприємних», «чималих і гідних». Більше того, в інших читачів оцінка Чичикова не настільки однозначна. Збагнення цього образа можливо лише при кропіткому, уважному аналізі не тільки самого добутку, але й величезного масиву критичної літератури, і наступного життя образа в Російській літературі й культурі в цілому. Але, крім цього, є менш об’ємне поняття образа героя: це те, яким він з’являється на сторінках добутку у своїх діях, в авторських описах, у зауваженнях інших героїв. Це його зовнішність, манери й мовний портрет. Метою твору є, звичайно, спроба охарактеризувати образ героя лише в другому нього розумінні

Якщо говорити про основні складові характеру Чичикова, те ми повинні відзначити, крім ставших уже загальним місцем дурних рис, таких як пронозливість, підлабузництво, здатність на поступки перед совістю, нечесність у комерційних операціях, риси цілком похвальні, служи вони добру: цілеспрямованість, здатність багато в чому собі відмовляти, кмітливість, енергійність і невміння здаватися, відступати перед особою невдач. Відволічемося від суті цілей Чичикова й згадаємо, як терпляче довгі роки він відмовляв собі дуже багато в чому: від пряника в шкільні роки до гарного обіду після цілого дня над канцелярськими паперами, як, що підігрівається бажанням досягти благополуччя, не гребував він не тільки аферами, але й рутинною роботою навіть по ночах. Лише приобретя деякий капітал, відмовився Чичиков від свого воздержанья. Він виявився людиною, не далеким «різних насолод» і «надмірностей». Втім, «надмірності» ці характеризують його як людини докладного, з гарним смаком, що бажає робити приємне враження: гарний кухар, тонкі голландські сорочки, дороге мило, відмінна пара коней. Загалом, він прагнув забезпечити затишне й гідне життя тілу. Поняття конфронтуючому тілу безсмертної душі для нашого героя не було важливим, навряд чи саме слово «душу» значило для нього що’те більше, ніж ім’я померлого селянина у відповідних переліках

Отже, зовні Чичиков — благопристойний холостяк, пан середньої руки, що може зійти й за відставного підполковника, і за штабс’капітана, і за поміщика, що має біля сотні душ: «не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не можна сказати, щоб старо, однак ж і не так, щоб занадто молодий». Мовна манера Чичикова така, що з усіма йому вдається знайти загальну мову, під усіх підбудуватися, кому треба — мистецьки підлестити (як чиновникам міста NN, Манилову), з іншими — говорити навпростець (як довелося із Собакевичем, що нітрохи не удивились бажанню Чичикова купити мертві душі). Про себе він завжди говорить зі скромністю, уживаючи книжкові обороти, називаючи себе «хробаком миру цього» і намагаючись не видати нічого зайвого, створивши при цьому приємне враження. З Маниловим Чичиков говорить, підкоряючись манері того, марнує похвали й дітям поміщика, і його будинку, і загальним тепер уже знайомим із числа жителів міста. У його мові з’являється багато уменьшительно’ласкательных слів, етикетних виражень: «миленький», «душенька», «помилуйте», «препочтейнейший». Із Собакевичем він говорить більш стримано ще за столом, намагаючись більше слухати й не суперечити хазяїнові, що лає всіх і вся, у розмові про покупку душ обоє поводяться діловито, Чичиков не дозволяє собі показати збурювання, але внутрішньо кипить і лає поміщика «негідником» і «чортом».

Дивно те, як повівся із Чичиковым Ноздрев. Звичайно, Ноздрев — хуліган, баляндрасник, самовольник, нестримана й неповажна людина, від якого можна чекати чого завгодно, але, може бути, його обіг із Чичиковым характеризує не тільки самого Ноздрева, але і його гостюючи? Мені представляється, що цей самодур, у якому не запідозриш здорової думки, спокійного міркування, як’те не розумом розкусив Чичикова, угадав у ньому якщо не одного з ним поля ягоду, то принаймні людини, якого ніяк не порахуєш гідним щирої поваги. Чичиков з’являється перед нами людиною свідомо й ретельно створила свій власний образ, зовнішню картинку, і те, що ховається за нею, відомо лише авторові й вдячному читачеві