obraz avtora v romani geroj nashogo chasu lermontov - Шкільний Всесвіт

Для вірного розуміння й Лермонтова, і його «Героя», треба пам’ятати час і політичну обстановку Росії того періоду.»Чорною сторінкою в історії Росії» назвав цей період И. А. Герцен. Реакція не змогла заглушити голос М. Ю. Лермонтова, але час наклав свій відбиток на творчість великого поета, вона диктувало свої теми, образи, настрої. buy albion silver За словами А. Герцена, «…те були сумніву, заперечення; думки, повні люті».

Протиріччя між високою свідомістю дворянського інтелігента, жагучою внутрішньою активністю душі й зовнішньою бездіяльністю, пропалюванням життя в маскарадному пеклі, у безглуздому існуванні привело до похмурих прокльонів «Думи», що пролунала як похоронна пісня загубленому поколінню:

До добра й зла ганебно байдужі,

На початку поприща ми в’янемо без боротьби:

Перед небезпекою ганебно легкодухі,

А перед властию — знехтувані раби

«Дума» — поетичне вираження проблем і думок роману «Герой нашого часу». Основна думка — міркування про долі покоління. cheap albion silver Після поразки декабристського повстання стає неможливої практично будь — яка творча діяльність. У зв’язку із цим люди бояться репресій, замикаються, намагаються піти від життя в мир дум. albion silver Творчість Лермонтова — не погляд на покоління з боку, а одкровення людини, що належить поколінню: «Я жити хочу, щоб мислити й страждати…», «Я знав однієї лише думи влада — одну, але полум’яну пристрасть…» і т.д. cheap albion gold Але оскільки покоління позбавлений можливості діяти,

…під тягарем познанья й сомненья

У бездіяльності зостариться воно

Вірш «Дума» продиктовано розпач.

Микола I, що розправився жорстоко з декабристами, намагався з коренем вирвати їхньої ідеї. Молоде покоління не могло виступити проти царського режиму, але, незважаючи на реакцію, кращі люди 30 — х років продовжували боротися, і серед них першим був Лермонтов. Мотиви избранничества й жертовності звучать майже у всіх віршах Лермонтова, цю же тему він розкриває й в «Герої нашого часу». Як часто в лірику Лермонтова й у роздумах Печорина ми зустрічаємо сумне визнання того, що люди їхнього покоління — це худі плоди, до часу дозрілі, які не радують око. albion gold Ми говоримо, що Печорин — типовий герой 30 — х років, значить і в Лермонтові є щось від Печорина. Як перегукуються слова Печорина про те, що він нехтує життя, з лермонтовскими словами: «Але долю я й мир нехтую», тому — те в «Герої нашого часу» ми так виразно чуємо голос автора

Що загального в Лермонтова з його героєм Печориным? Безсумнівно, що вони були близькі, адже їм довелося жити в неймовірно важке й лихоліття. Вони жили в епоху «безвременья», що породила страшну хворобу. Хвороба ця полягала в тому, що в умовах самодержавно — поліцейської держави «сили неосяжні», що дрімали в молодому поколінні, не могли знайти собі гідного застосування. buy albion gold Люди, обдаровані від природи розумом і волею, живою й норовливою головою, і серцем, «полум’ян і ніжним», гостро переживали цю трагедію

У міркуваннях Печорина нав’язливо звучить мотив людини, прикутого до чиновницького стола, змушеного все століття залишатися титулярним радником. Згадаємо, що вже в ранніх віршах Лермонтова чуються гіркі скарги на життя, «де стогне людина від рабства й ланцюгів», а в зрілі роки поет вкладає у вуста колишнього солдата, що розповідає про героїзм російських воїнів при Бородіні, гіркий докір: «Богатирі — не ви», звернені до однолітків поета. Про їх, про своїх сучасників Лермонтов писав:

Сумно я дивлюся на наше поколенье:

Його прийдешнє иль порожньо, иль темно.

Меж тим, під тягарем познанья й сомненья

У бездіяльності зостариться воно

Лермонтов довів, що він має право дорікати своє покоління в бездіяльності, зобразивши головного героя типовим представником тих юнаків, які спочатку вступили в конфлікт із суспільством, а потім уже не намагалися боротися проти сталого порядку, вони видихнули й не мали досить сил, щоб боротися

Печорин — це плід уяви самого автора, і як будь — який автор, волею або неволею через свого героя виражає свої таємні думки, свою життєву позицію, якщо навіть погляди їх розходяться. Зображуючи портрет Печорина, Лермонтов мимоволі загалом дав свій власний портрет. buy albion gold Іван Тургенєв у своїх літературних спогадах пише про Лермонтова: «У зовнішності Лермонтова було щось лиховісною й трагічне, якийсь похмурою й недоброю силою, замисленою презирливістю й пристрастю віяло від його особи, від його більших, нерухомо — темних очей. Їхній важкий погляд дивно не согласовывался з вираженням майже дитячих ніжних і губ, що видавалися,». Майже таке вираження було й у Печорина. Протиріччя очей і рота — особливість його зовнішнього вигляду

Лермонтов був вище й глибше свого героя. Тургенєв вірно розгадав причини тяжкого смутку, що млоїла поета: «Внутрішньо Лермонтов нудьгував глибоко: він задихався в тісній сфері, куди його вштовхнула доля». Печорин теж нудьгує у світському суспільстві, воно його навіть не забавляється

У чому суть трагедії Лермонтова й Печорина? Мені здається, цю думку добре виразив Герцен, він писав у своїй книзі «Про розвиток революційних ідей у Росії»: «Нам дають велике утворення, нам прищеплюють бажання, прагнення, страждання сучасного миру й нам кричать: «Залишайтеся рабами, німими, бездіяльними, або ви загинули». Той же лемент душі втримується й у вірші Лермонтова «Монолог»: «До чого глибокі познанья, спрага слави, талант і палка любов волі, коли ми їх ужити не можемо?… И нам гірка остылой життя чаша, і вуж ніщо душі не веселить».

У статтях про Лермонтова, написаних після його смерті, багато говорилося про його «демонізм», про тугу, про сум, про розпач самотньої душі. Таким був і Печорин. Щось демонічн і фатальне відчувається в його натурі. Він нещасний, і сам приносить людям нещастя, це як заразна хвороба, від якої нікуди не піти. Печориных була більшість у молодому поколінні 30 — х років, однак ми не можемо зарахувати до їхнього числа самого Лермонтова. Адже його не зігнув поліцейський кийок, не залякали посилання й погрози. Лермонтов пройшов через виключення з університету, його волю не зломили два посилання, і кращий доказ цьому — сміливість, з якої він кидав в особу «волі генія й слави катів» свої вірші, облиті злістю й гіркотою, і мужність, яку потрібно було для створення «Героя нашого часу».

Микола I писав дружині про книгу Лермонтова: «За моїм переконанням, це жалюгідна книга, що виявляє більшу зіпсованість її автора». Реакційні кола поспішили очорнити Лермонтова, заявивши, що він у Печорине зобразив самого себе. cheap albion gold Лермонтову це було вкрай неприємно.

У передмові до роману Лермонтов уїдливо висміяла спроби поставити знак рівності між автором роману і його героєм. Поет підкреслив, що в образі Печорина даний не портрет однієї людини, а, художній тип, що увібрав у себе риси цілого покоління молодих людей початку століття

Однак роман все — таки був почасти автобиографичен. Новиков, що досліджував життя Пушкіна й Лермонтова, пише у своїй повісті «Про душі живих і мертвих» про те, що прообразом Віри з «Героя нашого часу» послужив Варенька Бахметьева, що Лермонтов жагуче любив, а її чоловік Бахметьев (старий ревматик) — прообраз чоловіка Віри

Але що ж виділило Лермонтова із сірої низки Печориных? Що давало Лермонтову силу, що допомогло йому стати великим поетом і письменником?

Висока «дивна» любов до Росії опромінила коротке життя Лермонтова й зробила його великим.