oblomiv i oblomovshhina gonchariv ivan - Шкільний Всесвіт

В 1859 році вийшов роман И.. А. Гончарова «Обломів», що справедливо вважається вершиною творчості письменника. Чому ж саме цей роман є піком творчості Гончарова? Може бути, почасти це пов’язане з тим часом, у яке з’явився «Обломів». Адже саме Гончарів із приголомшливою переконливістю показав, виявив нам умови, властивого того часу й приведшие його героя до духовного краху

Отчого ж все — таки Обломів непомітно для себе придбав ті риси характеру, які однаково властиві всім теперішнім і тодішнім обломовцам?.. Уже в дитинстві в ньому зародилися або, вірніше, йому просто прищепили риси й задатки, що одержали надалі назву обломовщини. Ми бачимо, як у жвавому й живому хлопчику Илюше поступово придушувалися будь — які спроби діяльності. Життя, з її повільним неквапливим плином, мирної спокійної. обстановкою, вся така млява, обволікаюча, наклала глибокий слід на сприйняття дитиною всього навколо, на його ще що не сформувалася душу. З дитячого років він був оточений пещенням і турботою матері, тут, у родині, миттєво виконувалися всі його найменші примхи. Але, як би на противагу всім цим задоволенням, він не смів навіть кроку ступнути без няньки, не міг вкусить повнокровного живого життя, ніколи не мав ні своєї думки, ні яких — небудь обов’язків. Він звик, що всі зроблять за нього, тому що його доля — сонне дозвільне життя дворянина — поміщика

Ми бачимо, що Обломів з раннього дитинства був занурений у сонне існування. Він уже звик і не хотів відлучати себе від цього способу життя, не хотів думати, що настане час, коли йому самому потрібно буде піклуватися про себе й своє господарство. Обломів виріс не здатним ні до якої праці. У ньому розвилася хіба лише майже хвороблива мрійність. Він уявляв себе те непереможним полководцем, то мислителем, те великим художником. Поступово вмирали в Обломове духовні потреби, ставали марними гуманні пориви, зверталися в дрімотне бурмотання здорові судження. З кожним днем йому усе менше хотілося вставати, щось робити. З якою працею його вмовляли написати лист!

Наречена Обломова — Ольга Іллінська в тузі запитувала: «Що загубило тебе, Ілля? Немає ім’я цьому злу…» І сам же Обломів підказав їй відповідь. «Є, — сказав він ледве чутно, — обломовщина!»

Обломів у глибині душі розуміє марність свого існування й нерідко задає собі питання: «Чому я такий?» Але потім усе знову вертається на круги свої. Він щораз обов’язково знаходить собі виправдання, пояснює причину своєї бездіяльності. Незважаючи на це, Ілля Ілліч у душі дуже добра, відкрита людина, далеко не дурний, не жадібний і, як потім з’ясувалося, здатний на більшу безкорисливу любов. Але вся погано те, що обломовщина його загубила. Ілля Ілліч страждає тому, що не бачить мети в житті й не знаходить додатки своїм силам. Більше того — він постійно випробовує нудьгу й почуває відразу до всякого роду діяльності. Обломів живе за принципом: «А добре б, якби це саме собою як — небудь непомітно зробилося». Він настільки звик лежати на дивані у своєму м’якому халаті, що, «як слухняний раб, покоряється самонайменшому руху тіла», що справжнім благополуччям уважав «не інакше як… спокій і бездіяльність». Навіть читання вважав тяжкою працею, «такою справою, без якого легко й обійтися».

Обломів гине через непристосованість, невміння протистояти вульгарності життя, — гине від усього того, що після появи роману стало йменуватися словом «обломовщина». Сам Гончарів підкреслив у романі, що «обломовщина» зложилася й виросла на ґрунті кріпосницьких відносин, на ґрунті володіння «трьомастами Захарами». Ми бачимо, що в романі оголюється складний зв’язок рабства й барства. Виходить, що «Обломів раб свого кріпака Захара, і важко вирішити, що з них більше підкоряється влади іншого», — пише Добролюбов. «Принаймні, чого Захар не захоче, того Ілля Ілліч не може змусити його зробити, а чого захоче Захар, то зробить і проти волі пана, і пан скориться…» Обоє вони, пан і слуга, — діти Обломовки, що показують на своєму особистому прикладі, як під впливом обломовщини розпадається особистість, руйнується сутність людської натури

И в наші дні ми дуже часто зустрічаємо таких от Обломовых, ми оточені цією обломовщиною, що, на перший погляд, може бути не так помітна. «Ні, Обломовка є наша пряма батьківщина, її власники — endash наші вихователі, її триста Захаров завжди готові до наших послуг», — містить Добролюбов. «У кожному з нас сидить значна частина Обломова, і ще рано писати нам надгробне слово».