nepravda pered samim soboyu shho vistavlyayetsya za pravdu gubit vse zhittya tolstoj dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» — своєрідне дослідження ідеї Родіона Раскольникова, перевірка її життєвості. Достоєвський зображує зіткнення теорії з логікою, самим життям

На думку письменника, живий життєвий процес, тобто логіка життя, завжди спростовує, робить неспроможної будь — яку теорію. Виходить, робити життя по теорії не можна. І тому головна філософська лінія роману розкривається не в системі логічних доказів і спростувань, а як зіткнення людини, одержимого вкрай злочинною теорією, з життєвими процесами, що спростовують цю теорію

Теорія Раскольникова побудована у своїй основі на нерівності людей, на вибраності одних і приниженні інших. Наполеонівська теорія особистості спрощено трактує людську природу й людство взагалі. Увесь світ для Раскольникова — великий «людський мурашник». На людей він дивиться лише як на матеріал для свого соціального експериментування й особистісного волевиявлення. Розкольників прямо розділяє людство на дві частини: малу, що складається з геніїв, що дають «новий закон» «тремтячим тваринам» — рядовій більшості. Достоєвський докладно аналізує теорію Раскольникова, що привела його в життєвий тупик

Квінтесенцією всієї теорії Раскольникова була «мета виправдує засоби». І вбивство баби — процентщицы була задумано як життєва перевірка цієї теорії на приватному прикладі. Але при цьому Розкольників мучається питанням: чи має він право на злочин, чи вошу він

Ряд випадків затверджує Раскольникова в його рішенні вчинити злочин. У трактирі він зовсім випадково підслухав міркування студента про те, що в ім’я високих цілей можна вбити старуху — процентщицу. Потім він довідається, що в день, коли повинне відбутися передбачуваної вбивство, Лизаветы не буде будинку. Все це ще більше підштовхнуло його кпреступлению.

Так «незвичайний» людина Розкольників або «воша знехтувана»?

Достоєвський не згодний з філософією Раскольникова, і автор змушує його самого в ній переконати, він змушує свого героя відчути недостатність спрощених теоретичних подань про життя. Саме життя, її потужний природний плин спростовує в романі прийняте героями сприйняття миру крізь призму ідей

Убивши бабу — процентщицу, Розкольників перевів себе в розряд людей «незвичайних», до якого не належали ні «квартальні поручики», ні Соня, ні сестра. Він як би відрізав себе від зовнішнього миру, від близьких йому людей. Це стало нестерпним для Раскольникова, принесло йому багато страждань

А Достоєвський уважав, що саме через страждання його герой може зрозуміти помилковість власної теорії й відродитися до нового життя. Страждання — це необхідність на шляху очищення й переродження. Достоєвський, вірячи в спокутну силу страждання, раз за разом зі своїм героєм переживає його, досягаючи тим самим дивної вірогідності в розкритті природи людської душі

Але Розкольників помилився: він не «незвичайна людина» і не «тварина знехтувана», вона набагато складніше й многограннее, він добрий по своїй природі, чуйний. Людей не можна так просто розділити на групи

Щиросердечна боротьба Раскольникова стає усе напруженіше й заплутаніше, вона йде по безлічі напрямків, і кожне приводить у тупик. Розкольників як і раніше вірить у непогрішність своєї ідеї й нехтує себе за слабість, раз у раз називаючи себе негідником. Але він страждає від того, що його ідея поступово терпить крах. Якщо люди діляться на звичайні й геніїв, то до кого віднести матір, сестру, Соню, Полечку.

По його теорії, вони повинні бути віднесені до «нижчих» і, отже, сокира іншого Раскольникова може обрушитися на їхніх голів. Розкольників повинен, по своїй теорії, відступитися від тих, за кого страждає. Повинен нехтувати, ненавидіти ті, кого любить. Розкольників не може цього пережити. Людська натура Раскольникова гостро зштовхнулася з його нелюдською теорією

Крім того, злочин, зроблений по теорії, не принесло очікуваних результатів: Розкольників нікого не врятував, нікому не допоміг старухиными грошима; не принесло вбивство полегшення й самому Раскольникову, відокремило його від миру й у принципі не виявило правильності або хибності його теорії. Розкольників відчув себе загиблою людиною. Ні явка з винною, ні милостивий вирок не приносять йому полегшення

Але, незважаючи на всі страждання, теорія все — таки перемагає розум Раскольникова. І тому Достоєвський як би приходить на допомогу своєму героєві — Раскольникову сниться третій сон: він знову вбиває бабу, а вона над ним сміється. У цьому сні автор виносить злочин Раскольникова на суд народний. І ця сцена оголила весь жах діяння Раскольникова, змусила його опам’ятатися й глибоко задуматися над тим, наскільки серйозні наслідки його ідеї, до якого згубного підсумку може ця мета привести

Достоєвський не показує морального відродження свого героя, тому що його роман не про тім. Завдання письменника — показати, яку владу над людиною може мати ідея і як страшної може бути ця ідея, який злочинної