neordinarnist rosijskogo nacionalnogo xarakteru po povisti lyeskova ledi makbet mcenskogo povitu lyeskov mikola - Шкільний Всесвіт

Лєсков із самого початку літературної діяльності зосереджує головну увагу на вивченні народного життя. Однак уже в ранніх своїх добутках письменник не обмежується зображенням загального потоку життя народу, у якому губиться індивідуальність. Його залучають яскраві, неординарні характери, що представляють чималі загадки для стороннього погляду. Саме такий виявляється головна героїня повести «Леді Макбет Мценского повіту».

Зачин добутку виконаний відвертого авторського здивування перед стихійною міццю подібного роду натур: «Інший раз у наших місцях задаються такі характери, що як би багато років не пройшло із зустрічі з ними, про деякі з них ніколи не згадаєш без щиросердечного трепету…» Але Лєсков ясно бачить, що в «тісноті російського життя» багато хто з них неминуче деформуються

И в повести «Леді Макбет Мценского повіту» письменник розповідає про подібний руйнівний процес. Причиною цього, на думку автора, є нудьга: «… нудьга непомірна в замкненому купецькому терему з високим забором і спущеними собаками не раз наводила на молоду купчиху тугу, що доходить до одуру…» І отут — те Катерина Ізмайлова зустріла Сергія, розважливого, хитрого, але наділеного красою й молодецтвом. Вона торкнута його мнимою участю, скорена його силою нібито приховуваного почуття. Катерина вперше у своєму житті чує любовну мову й не зауважує фальші. У мертвотному світі одноманітного існування їй так доріг цей голос любові, що й час через вона всіляко спонукує улюбленого знову й знову розповідати про те, як він «сохнув» по ній. Катерина Львівна — невигадлива, проста, щира у своїй прихильності до Сергія. Спаленіла в її серце любов не знає границь. Сцена ревнощів, уміло зіграна Сергієм у переддень повернення чоловіка, ще більше загострює почуття героїні. Він закохав її в себе до того, що міри її відданості йому не було ніякою: «Вона збожеволіла від свого щастя; кров її кипіла».

Самовіддана відданість і засліпленість, разюча безстрашність і зроблена моральна безвідповідальність, «широчінь натури» і небезпечна безудержность страсті переплітаються у свідомості й характері Катерины Ізмайловій

Таким чином, за зовнішнім примітивізмом почуття, майже його зоологічною оголеністю Лєсков відкриває справді драматичні переживання, що й дає йому право говорити про головну героїню як про особистість трагічної

Але в умовах духовного вакууму, туги природно, що пристрасть, що спалахує в душі героїні, неминуче здобуває той фатальний надлишковий характер, що виявляється в страшних злочинах Катерины Львівни

Купецьке середовище, влада власницької моралі, що панує в ній, впливають на характер героїні, деформують пориви її душі. Готова на самі більші жертви в ім’я свого щастя, Катерина Львівна в той же час не допускає думки про можливу внутрішню волю Сергія. Жагучі визнання зливаються в неї з погрозами помститися, якщо він їй змінить. Так поволі мотивують у повісті злочину, які творить героїня, бажаючи будь — що — будь удержати любов Сергія

Її злочину в концепції повести — це крайній прояв ненависного письменникові духу корисливості, хижацького цинізму, нравственной безвідповідальності

Але по ходу повести Катерина Ізмайлова стає особою страдательным. Вона важко переносить розлуку з улюбленим. І відчуває себе знову щасливої з тої самої мінути, коли її партію відправляють у шлях, що вона сподівається провести разом із Сергієм. Так вона говорить про майбутні тяготи: «А мені, Сережа, однаково, мені аби тільки тебе бачити».

Саме під час цього переходу Катерине Львівні, що зуміла й у в’язниці зберегти свою любов до Сергія, призначено пережити страждання, міра яких вселяє співчуття до героїні. Переконавшись самим жорстоким образом, що Сергій став «зрадником», сповнившись ненавистю до сменяющим друг друга суперникам, Катерина не в силах розлюбити його: «Вона хотіла собі сказати: «не люблю ж його» і почувала, що любила його ще гаряче, ще більше». І перед нами не злочинниця, не вбивця, а нещасна, обманута жінка

При всьому жалі до «бідної жінки» автор не вважає за можливе відкрити героїні шлях морального очищення. Власницький, хижацький початок, породжений середовищем, настільки глибоко вкоренилося в її натурі, що й у кризовий момент життя їй не вдалося переломити себе. Обуревает почуттям мстивої злості до своєї суперниці, під час переправи через ріку, вона раптово збиває її з ніг і кидається з нею за борт. Коштувало Сонечке на мінуту виглянути з води, як Катерина Львівна накинулася на неї, «як сильна щука на м’яку плотицу», і обидві більш уже не показувалися

Отже, перед нами став яскравий і складний характер. Лісочків переконливо розкриває суперечливість натури своєї героїні, з’єднуючи в ній високу й низинне, граничну силу почуттів і звірину жорстокість, здатність до самопожертви й власницький інстинкт. На думку автора, саме в цьому проявляється російський національний характер