nedouk yak socialno politichna komediya fonvizin denis - Шкільний Всесвіт

«Недоук» справедливо вважається вершиною творчості Д. И. Фонвізіна й всієї отечественной драматургії XVIII в. Зберігаючи в ряді випадків зв’язок з попередньою традицією, комедія «Недоук» є, безумовно, новаторським добутком. Насамперед це виявляється в його жанрі. Це — перша соціально — політична комедія на російській сцені. За словами Н. В. Гоголя, Фонвізін розкрив «рани й хвороби нашого суспільства, важкі злоупотребленья внутрішні, які нещадною силою іронії виставлені в очевидності приголомшливої».

У цій комедії вдало сполучаються яскраві й правдиві картини з життя помісного дворянства й новітні просвітительські ідеї, що стосуються уряди, «прямо чесного» громадянина. Фонвізін, звичайно, не показує на сцені прямого зіткнення закріпаченого селянства зі своїми гнобителями — поміщиками, але дуже глибоко й точно розкриває причини, що приводять до цього, причому, з неабиякою часткою іронії й сарказму

Уже сама назва комедії — «Недоук» — говорить про те, що основна її проблема полягає в розмежуванні щирого й помилкового виховання. Але, коли глядач чує заключні слова Стародума («От лихої вдачі гідні плоди!»), він розуміє, що справа не тільки в дурному вихованні, а набагато глибше — у самому явищі кріпосного права. Таким чином, можна виділити трохи головних тим комедії: кріпосне право, виступи просвітителів проти Катерини II, виховання й питання про форму державної влади

З перших же явищ автор показує поміщицьку сваволю: кріпак Тришка, що ніде не вчився кравецькому мистецтву, зшив каптан Митрофанові, на що одержує тільки лайку й побої; привід для покарання завжди найдеться, адже Простакова «холопам потурати не має наміру». Дістається від Простаковых і їхній вірній служниці й няньці Митрофана Вереміївні, її нагорода за працю — «по п’яти рублів на рік так по п’яти ляпасів на день». До того ж, це сімейство майстерно оббирають своїх селян. «З тих пор, як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо. Таке лихо!» — скаржиться Простакова. Коштує, однак, відзначити, що образ Простаковой, на початку комедії зухвалий лише гнів і презирство, наприкінці може викликати навіть жалість. Адже вона безумно любить свого сина, а у фінальній сцені, втративши свою необмежену владу над кріпаками, вона до того ж ще й відкидається власним сином і надалі навряд чи зможе розраховувати на його сыновнюю подяка. Вона принижена й жалюгідна

Про Митрофана ж варто сказати, що Фонвізін, створюючи його образ, мав на меті не тільки виставити його на посміховище, хоча його вчинки й репліки («пізнання» у граматиці, бажання не вчитися, а женитися), безумовно, смішні. Але його відношення до Вереміївни, його жалість до матері, що, як йому приснилося, утомилася бити батька, його готовність «за людей прийматися» (тобто розправлятися з ними), його зречення від матері — все це доводить, що з нього росте жорстокий і деспотичний кріпосник

Фонвізін викриває також і селян, яких торкнувся пагубний вплив кріпосного права: так, наприклад, Вереміївна втратили почуття власного достоїнства й рабськи віддана своїм панам. До речі, важливо відзначити той факт, що драматург виступає не за скасування кріпосного права, а лише за його обмеження (це, до речі, видно й у написаному їм «Міркуванні про неодмінні державні закони»).

Про зрілість комедії Фонвізіна говорить те, що тут він сміло виступає із критикою правління Катерини II. Його позитивні герої, у першу чергу Стародум, виступають із викриттями легенди про Катерину II як про освічену правительку. Її двір загруз в інтригах, «один іншого звалює, і той, хто на ногах, не піднімає вже ніколи того, хто на землі». Вустами Стародума Фонвізін говорить, який йому хотілося б бачити імператрицю: «Як великій душі потрібно бути в государі, щоб стати на шлях істини й ніколи з її не спокушатися!».

Не можна не згадати про тім, що тема ідеального государя (государині) була дуже характерна, можна сказати, типова, для творчості письменників XVIII в., це улюблена тема классицистов, тобто Фонвізін — син свого покоління. У той же час художня своєрідність «Недоука» не укладається в рамки ні класицизму, ні сентименталізму, ні романтизму. У наявності пошук автором нової идейно — эстетической системи, нового методу в Літературі. Фонвізін зумів широко охопити й об’єктивно оцінити сучасну йому дійсність, він створив типові й одночасно індивідуалізовані образи й характери, поставлені їм питання чіткі й сміливі — все це ознаки того, що в Російській літературі почалося формування критичного реалізму