012 - Шкільний Всесвіт

Останнє десятиріччя XX століття повернуло до життя поему Лесі Українки «Бояриня», яку поетеса написала 1910 року, перебуваючи на лікуванні в Єгипті. Це єдиний твір поетеси, побудований на матеріалі історичної минувшини України. У творі йдеться про добу Руїни, той тяжкий для українського народу час, коли наша країна була поділена на дві частини — Лівобережжя та Правобережжя, пошарпана ворожими військами та палаючими братовбивчими війнами. У цей час боротьбу за визволення українських земель з-під гніту російського царату очолив гетьман Дорошенко, його метою було об’єднання України.

Драма Лесі Українки перейнята порівнянням суспільно-політичної атмосфери України й Московщини XVII століття, підкресленням їх очевидних розбіжностей. Крім того, поетеса у творі проводить паралель між долею головної героїні своєї драми Оксани та долею України.

Оксана виросла в козацькій родині, де нормою були державницькі настрої. Покохавши і взявши шлюб з добрим і щирим боярином Степаном, який був на службі в московського царя, вона опинилась у Москві. Спочатку її не лякала чужина, але потім туга за Батьківщиною, за більш незалежним і демократичним життям, а також усвідомлення залежного становища України, яку вона щиро любила, спостереження за тим, як принижує свою гідність її чоловік, прагнучи догодити цареві та московським звичаям, дедалі більше й більше пригнічують дівчину.

Героїня глибоко переживає за долю рідного краю. Вона всім своїм єством протестує проти братовбивства, яке, на її думку, є ганьбою для нації. З хвилюванням і надією вона стежить за діяльністю Петра Дорошенка, який, заручившись підтримкою турків, звільняє українські землі від поляків та влади російського царя. Але, на жаль, наш народ ніколи не мав надійних союзників, бо кожен з них хотів отримати щось і собі від нашої багатостраждальної землі. І це, до речі, слід пам’ятати нашим політикам і сьогодні, коли вони сліпо вірять кожному їхньому слову, коли вірять, що в особі певної держави знайдуть вірного союзника і постійну підтримку.

Закотилась зірка Дорошенка, «…зломилась воля. Україна лягла Москві під ноги». Оксана, козацька дочка, поривається допомогти рідному народові, але Степан заборонив їй це. Свою вимушену бездіяльність дівчина розцінює як зраду. Почуття безпорадності, душевні страждання, туга за рідним краєм, зрештою, призводять до загибелі героїні. У долі Оксани Леся Українка ніби втілила долю України, яка змушена була скоритися поневолювачам, хоча і намагалася боротися.

На прикладі героїв цієї драми Леся Українка показує різні життєві позиції українців у тяжкий для них час. Трагедія українського народу, на думку поетеси, полягає в тому, що українці не можуть знайти спільної мови, дійти одностайної думки, поєднатися у своїх діях. Через це точилися братовбивчі війни між лівобережним і правобережним гетьманами, через це український народ зазнав чимало страждань на своєму історичному шляху. Письменниця викриває помилки минулого, одна з яких — роз’єднаність українського народу. Драма Лесі Українки, написана майже століття тому, не втратила своєї актуальності і в наш час. Згадаймо осінні події минулого року, коли в свідомість нашого народу почали закрадатися думки про розподіл України, коли українці не могли, як і кілька століть тому, знайти спільної мови. Що ж це було? Невже нас не вчать уроки історії, які вже не раз доводили, що наша сила в єдності! Чи то в нас доля така!?