narodnosti tvorchosti oleksandra pushkina pushkin oleksandr - Шкільний Всесвіт

«Кучерява голова й захоплений допитливий погляд, чарівний біг гусячого пера й палка, чуйна душа поета. Любов до Пушкіна входить у нас із дитинства. Це більше, ніж любов до великого поета. Це любов до народу, що має такого поета. Росія немислима без Пушкіна», — пише поет Лев Озеров.

ЩоВступає або вже, що вступив у життя людина, на шкільній лаві, будинку, в інституті знайомиться, спершу загалом, і потім у подробицях, з життєписом Пушкіна, з його творами…

Кожне нове покоління тішилося ілюзією, що воно до кінця розібралося в Пушкіні, що ніяких загадок у ньому більше немає. Але проходить десятиліття, а часом і менш, і вчорашні знання про Пушкіна здаються недостатніми, неповними. Новий досвід людей підказує нове прочитання Пушкіна, розкриває досі невідомі особливості його спадщини

До своєї няньки, Орисі Родіонівні, Олександр Сергійович все життя харчував особливу любов. Не тільки відданістю й дбайливістю зачіпала вона довіра, прихильність і повага хлопчика Вона знала безліч російських народних пісень, казок, примовок і була чудовою оповідачкою. Це про неї й таких же талановитих людях з народу писав пізніше Пушкіна:

Майстриня адже була,

И звідки що брала!

А куди розумні жарти,

Примовки, примовки,

Небилиці, билини

Православної старовини!..

Пушкін збирав, записував, вивчав добутку народної творчості. Уже прославленим поетом йому довелося прожити два роки в псковському маєтку батька — селі Михайлівськім. Довгі зимові вечори проводив він зі своєю старою нянькою Орисею Родіонівною й, як у дитинстві, із захопленням слухав її «небилиці, билини». «Що за принадність ці казки! Кожна є поема!» — писав він братові. «Що за розкіш, що за зміст, який користь у кожній приказці нашої! Що за золото!» — говорив він письменникові В. И. Далю

Життя рідного народу, розповіді бабусі, нянині казки — все це запало на згадку й душу поета, стало могутнім джерелом творчості. У казках Пушкіна відбився багатий досвід, мудрість народу й барвистий мир народної фантазії, зазвучав у всій красі народна мова

В 1820 році виходить його перша поема «Руслан і Людмила». Він звертається до давньоруських переказів, із захватом читає «Історію держави Російського» Н. М. Карамзина, російські літописи. Пізніше він створив трагедію «Борис Годунов», присвячену історичним подіям кінця XVI століття, історичне роман з епохи Петра «Арап Петра Великого», поеми «Полтава» і «Мідний вершник».

У всіх цих добутках широко й повно представлена народне життя, російський побут і звичаї, характери й багатство мови. Їх по праву можна назвати народними

Творчість Пушкіна увібрало в себе досягнення всієї попередньої російської поезії. «Попередники поета ставляться до нього, як малі й великі ріки до моря, що наповнюється їхніми хвилями», — писав Бєлінський. Більшість російських письменників XIX століття випробували його плідний вплив. Народності Пушкіна немов у спадщину передавалася іншим авторам. «Усе, що є в мене гарного, всім цим я зобов’язаний йому», — говорив Гоголь. Тургенєв називав себе учнем Пушкіна. Вплив пушкінської прози на свою творчість відзначав і Лев Толстої. Пушкіна завершив процес створення російської національної літературної мови. «Слів небагато, — пише про його стиль Гоголь, — але вони так точні, що позначають усе. У кожному слові безодня простору; кожне слово неосяжно, як поет».

Дружба в житті людини

Думаю, не помилюся, якщо скажу, що на світі не найдеться жодного людини, що не хотів би мати вірного друга на все життя. Але далеко не всім випадає таке щастя. Нерідко приятельські відносини люди приймають за дружбу. Однак, на мій погляд, дружба — щось набагато більше. Це духовна єдність, глибока особиста прихильність, що витримала перевірку часом і загартована в труднощах; і безкорисливість, що робить ці відносини шляхетн і чистими й припускає готовність допомагати другові, а при необхідності навіть піти на певні жертви

Справжня дружба — у прагненні бачити свого друга більше сильним, більше розумним, тому з — а має потребу у вимогливості друг до друга. А взаємна вимогливість, у свою чергу, може сприяти більшим творчим успіхам, які навряд чи були б можливі, якби кожний із друзів діяв самостійно. У цьому глибокий зміст і моральну цінність дружби

Люди шукають дружби, тому що це показник значимості людини: ви комусь потрібні, цікаві, маєте достоїнства, які для когось привабливі

Людський досвід говорить, що в молодому віці легше знайти друзів, тому що це пора одкровень, пора першого наближення до вічних питань буття про своє призначення на землі, про сенс життя. Напевно, саме тому в пам’яті виникає образ юного ліцеїста Пушкіна, що уже в ранні роки оцінив силу дружби й зумів пронести це почуття через все життя, даючи нам прекрасний приклад відданості й вірності

Пушкін був дуже товариським, умів цінувати людей, мав безліч друзів і багато писав про дружбу, хоча протягом всього життя поета зміст і значення цього поняття мінялися. Так, у ліцейські роки дружба для нього — це радість, безтурботні веселощі, як, наприклад, у вірші «Бенкетуючі студенти» (1814 р.):

Друзі! дозвільна година настала;

Все тихо, усе в спокої;

Скоріше скатертина й келих!

Сюди, вино златое!

Ми начебто бачимо веселу компанію, чуємо, як поет жартує над друзями:

Дай руку, Дельвиг, що ти спиш?

Прокинься, лінивець сонний!

Ти не під кафедрою лежиш,

Латинню приспаний

Письменник за свої гріхи

Ти на вид усіх тверезіше;

Вільгельм, прочитай свої вірші,

Щоб мені заснути скоріше!

У Царскосельском ліцеї Пушкін зустрів кращих своїх друзів — Антона Дельвига, Івана Пущина, Вільгельма Кюхельбекера й багатьох інших. Вони розійшлися по різних дорогах, але ніколи не переривали зв’язку; ніяке світське суспільство не могло замінити поетові милих його серцю людей, яким він постійно адресували свої послання:

И, зізнаюся, мені в сто крат миліше

Младых джиґунів щаслива родина, Де розум кипить, де в думках вільний я И де ми все — прекрасні друзі, Чим мляві бездумні собранья.

Дружба завжди була рятівної для поета. Трагічно сприйняв він свій переклад з південного посилання в далеку північну глушину — сіло Михайловское, де був відданий під нагляд батька, якого зобов’язали «шпигувати» за сином. І тільки добра його нянька й друзі допомогли Пушкіну не тільки пережити цей період страшної самітності, але й зробити його найбільш плідним. Відсутність особистого спілкування з однодумцями заповнювало оживленнейшей, як ніколи, перепискою з В’яземським, Жуковським, Дельвигом, з якими він обговорював всі хвилюючі його теми, особливо питання літературного життя. Звідси, з Михайлівського, поет із вдячністю до них викликує:

Друзі мої, прекрасний наш союз!

Він, як душу, нероздільний і вічний —

Неколебим, вільний і безтурботний,

Зростався він під покровом дружних муз

. Куди б нас не кинула доля

И счастие куди б не повело,

Всі ті ж ми: нам цілий мир чужина;

Батьківщина нам Царське Сіло

Незвичайну, на мій погляд, відданість Пушкіну виявив И. Пущин, що після довгої розлуки. вирішив відвідати його в Михайлівськім, тоді як багато інші, побоюючись можливих неприємностей, не посмітили цього зробити. Поет був несказанно радий цьому візиту. Босоніж і в одній сорочці вибіг він у зимовий мороз із будинку зустрічати друга. Завдяки цій зустрічі народилися хвилюючі рядки, адресовані Пущину:

Мій перший друг, мій друг безцінний!

И я долю благословив,

Коли мій двір відокремлений,

Сумним снігом занесений,

Твій дзвіночок оголосив

Почуття серцевої прихильності до своїх друзів ми зустрічаємо в Пушкіна навіть у цивільній ліриці. Поетам — Декабристам дружба бачився як союз людей, одержимою однією ідеєю. У Пушкіна у віршах цього періоду почуття дружби виглядає інакше. Він уважає, що висока мета не повинна виключати насолоду дружнім спілкуванням, навіть навпаки, дружба стає підтримкою й опорою в служінні боргу й батьківщині. З’єднання почуття дружби й любові з високими цивільними почуттями відбито у вірші «До Чаадаєва»:

Поки свободою горимо,

Поки серця для честі живі,

Мій друг, вітчизні присвятимо

Душі прекрасні пориви!

Товариш, вір: зійде вона,

Зірка чарівного щастя,

Росія вспрянет від сну,

И на уламках самовластья

Напишуть наші імена!

Поет призиває адресата до високої мети не тільки як політичного однодумця, але як друга, що підкреслюється обігами: «мій друг», «товариш».

Пушкін до кінця залишався вірний своїм друзям — декабристам, і розгром повстання на Сенатській площі переживав як особисту трагедію. У важкий для заколотників година він підтримав їхнім знаменитим посланням у Сибір «У глибині сибірських руд…».

Доля розкидала колишніх ліцеїстів по різних місцях, багато хто з них пішли з життя. Поетові невимовно боляче й смутно, що поруч із ним їх немає:

Сумний я, із мною Друга ні,

З ким довгу запив би я розлуку

Ці настрої усе більше заволодівають Пушкіним, і кожна наступна річниця «19 жовтня» офарблюється в більше похмурі тони:

Чим частіше святкує Ліцей

Свою святу річницю,

Тим робче старе коло друзів

У родину соромиться едину…

Уражений смертю Дельвига, він пише: «И думає, черга за мною…».

Остання для Пушкіна ліцейська річниця була відзначена в 1836 році віршем «Була пора: Наше свято молодий…». Яку роль у його житті грала ліцейська дружба, можна зрозуміти хоча б по тому, що у вірші рефреном звучать слова: «Ви помнете…». Ліцейські друзі багато в чому сприяли розквіту творчості поета, і він відповів своїм друзям вірністю й відданістю, будячи «почуття добрі» своєю поезією

Такаючи дружби — приклад для наслідування. Зараз багато з людей живуть роз’єднано, поринувши у свої проблеми. Мені здається, це збіднює наше життя, робить її більше нудної, похмурої. Можна мати багато грошей, жити в «золотій клітці», але не мати при цьому щастя. Зміг би поет залишити нам стільки веселого, радісного, повних оптимізму віршів, якби йому не на кого було обпертися? Чи можна домогтися більших успіхів у житті поодинці? Думаю, немає. Тому наші погляди постійно будуть звертатися до тих, хто показав нам еталон людського спілкування, еталон дружби