narod zvilnenij ale chi shhaslivij narod po poemi mikoli nekrasova komu na rusi zhiti dobre nekrasov mikola - Шкільний Всесвіт

«Любимейший росіянин поет, представник добрих початків у нашій поезії, єдиний талант, у якому тепер є життя й сила» — таке відкликання дало про Н. А. Некрасова Н. А. Добролюбов. І дійсно, лірика Некрасова — явище виняткове в Російській літературі, тому що поет зумів виразити в ній беззавітну любов до Вітчизни, до російського народу, зумів правдиво розповісти про його працю, силу, мужності, терпінні, про справедливий протест проти гноблення, що здавна накопичується в його свідомості, зумів намалювати чудесні, безкрайні простори нашої Батьківщини, великий і могутньої, як і сам росіянин народ

У центрі уваги великого художника завжди перебувала доля Батьківщини й народу. Сам Некрасов затверджував, що «покликано був оспівати твої страданья, терпеньем вражаючий народ».

У завершення свого творчого шляху Некрасов пише поему «Кому на Русі жити добре» — самий чудовий і самий складний свій добуток. У ньому поет — революціонер, поет народної скорботи й гніву зумів, незважаючи на самі тверді цензурні умови, підняти пекучі й злободенні питання сучасної йому життя. Некрасов створює поему про народ і для народу, написану народною мовою, і про неї в багато разів більше, ніж про «Руслана й Людмилу», можна сказати: «Тут росіянин дух, тут Руссю пахне».

Очами мандрівників — мужиків, що шукають відповіді на питання, «кому на Русі жити добре», Некрасов показав всю незадоволеність реформою 1861 року, коли було здійснено «звільнення селян від землі», коли «селян змушували платити не тільки за свою землю, але й за свою волю» (В. И. Ленін).

У пошуках щастя й щасливих мандрівники всюди бачать лише тяжке становище трудового народу, у всій своїй убогості й непривабливості встає «щастя мужицьке», «діряве, з латками, горбате, з мозолями». «Щастя» народне, змішане з потім і кров’ю, найкраще саме може розповісти про життя народу

Неміцно «щастя» пятирублевого заробітку молодого плечистого каменотеса, що встає «до сонечка» і працюючого «до напівночі», «щастя» муляра, що надірвався на непосильній роботі й вернулись умирати на батьківщину, «щастя» колишні у двадцяти боях, що пройшов через позбавлення й випробування мирного часу й все — таки залишився в живих солдата. Але що ж тоді «нещастя», якщо подібна каторжна праця можна назвати щастям?

Віддзвонили похоронну по колишньому поміщицькому життю, руйнуються дворянські садиби, але біля селянина як і раніше коштують «три пайовики: бог, цар і пан». «Тріскотить селянський пуп» від непосильної роботи. Як і раніше, селянин «до смерті працює, до півсмерті п’є». Ще більш жахливе положення жінки — селянки, що перебуває під подвійним гнітом: кріпосним і сімейним

Поголоска залишила щасливицею Матрену Тимофіївну, але саме на прикладі її «щасливої» життя Некрасов показав без прикрас важку частку селянки. Все її щастя — у непитущій родині, заміжжі по добровільній згоді так в усному клопотанні про звільнення чоловіка від незаконної рекрутчини. Куди більше було горя в житті цієї жінки! З раннього дитинства змушена вона розділяти важку селянську долю своєї родини. У родині чоловіка вона витерпіла деспотизм свекрухи, необхідність, ідучи на роботу, кидати малих дітей на чужі руки, втрату первістка, гірке положення матері сина — раба, постійні розлуки із чоловіком, що йде на заробітки. І д всьому цього додаються нові нещастя: пожежі, неврожаї, падіж худоби, погроза вбогості й сирітства дітей. Для жінки воля — невід’ємна умова щастя, але ключі від щастя жіночого, від… вільної нашої воленьки Закинуті, загублені В бога самого!

Лише частково звільнила жінку реформа 1861 року. Вона «у сімействі покуда раба, але мати вже вільного сина»! Скасовано кріпосне право, але століття рабства залишили глибокий слід у свідомості селян. Самовдоволені, що нехтують праця поміщики не хотіли визнавати в селянині людини. Сваволя й деспотизм панували у дворянських гніздах. Пан Глухівський у світі «шанує тільки жінку, золото, честь і вино», але мучить, катує, вішає своїх холопів. «Куражиться» і Мізинок, не допускаючи навіть думки про те, що за селянами все — таки визнали права людини

Багато покалічених доль НІ совісті поміщиків, але це не заважає їм спати спокійно. Але тим часом пробуджується народ. Усе менше холопів, для яких «чим важче покарання, тим… миліше добродії». У них уже прокидається свідомість своєї сили, своїх людських прав, свідомість, що повинне по — іншому опромінити їхнє життя. Дружно й бадьоро кипить робота на «своїх косовицях». Всі серця повні надії, усі живуть передчуттям кращої частки. У душі кожного, навіть самого зубожілого вахлака, живе ця свідомість, піднімаючи його над навколишніми. Але це лише надія. Некрасов показує тих же самих вахлаків, «яким, замість пана, бити буде волостной». Та й самі селяни починають розуміти, що реформа не дала їм справжньою волі: «що отут чорна селянська душа», але «усе вином кінчається». Лише іноді приходить команда, і можна догадатися, що

Взбунтовалося

У надлишку подяки

Селенье де — небудь.

Але самою яскравою ознакою пробудження народу є селяни — «бунтарі», народні заступники. Навіть розбійник Кудеяр, бачачи безкарність злочинів поміщиків, бере на себе шляхетну роль народного месника. Уособленням богатирської моці й непохитної волі російського народу представлений у поемі «таврований, але не раб» Савелій, «богатир Святорусский». І Єрмил Гирин, і Гриша Добросклонов — теж нові люди в напівфеодальній Росії. Це майбутні революціонери, які розуміють, що Частка народу, Щастя його Світло й воля Насамперед!

Порівнюючи картини до — і послереформенной Росії, Некрасов приводить нас до переконання, що звільнення селян баз землі не принесло їм щастя. І на питання «Народ звільнений, але чи щасливий народ?» — поет відповідає негативно. Саме тому по всій Росії повстає трудовий, що розправили богатирські плечі народ. Нехай ще не швидко прийде довгоочікувана перемога, але це неодмінно буде, тому що

Рать піднімається —

Незлічима!

Сила в ній позначиться

Незламна!