nad demonom poet pracyuvav blizko - Шкільний Всесвіт

Над «Демоном» поет працював близько десяти років, (перша редакція написана 1829 року, сьома -— 1839 року). Бунт поверженого ангела проти Бога, трагедія гордої самотності, спроба бідроднтиея через любов,— все це було близьким Лєрмонтову, Не випадково в богоборчих монологах Демона (через які поему не вдавалося надрукувати до 1858 року) вчувається й авторський. голос. Лєрмонтов поєднав у поемі всі філософські питання, що його хвилювали: право людини на пізнання й на бунт проти світового порядку у всіх його проявах; та моральна ціна, що людина повинна або не повинна платити за свою» волю. Трагічний конфлікт, покладений в основу поеми, не може, бути вирішений як просте арифметичне завдання — вказівкою на. те, які герої позитивні, а які негативні і як себе варто було б поводитися негативному героєві, щоб стати позитивним. Лермонтівський Демон, цей грандіозний образ Розуму, Волі й Зла, привабливий і страшний одночасно. Лєрмонтов був переконаний, що добро й зло — два гіочатки, які народжуються з одного кореня, що дуже часто злом обертається можливе, але не’ реалізоване добро. Поема Лєрмонтова надихнула М. А. Врубеля, художник створив серію всесвітньо відомих ілюстрацій. А. Г. Рубінштейн написав однойменну оперу.

Герой поеми «Мцирі», на відміну від Дем. она, є антиподом байронічного героя. Це «природна людина», якою керує не протест проти законів суспільства, а вроджена любов до волі, прагнення, до діяльного, повноцінного життя. Батьківщина, куди Мцирі утікає з монастиря, є ідеальним втіленням н, ієї волі й дитячих спогадів про родинну любов. Спроба знайти ідеал і для Демона, і для Мцирі закінчується трагічно. Кінцівка «Мцирі» начебто контрастна кінцівці « Демона»: Демон залишається жити із прокльоном на вустах, Мцирі помирає, нікого не проклинаючи. Однак саме цим фіналом підкреслюється закладене в обох поемах заперечення.

Художній досвід Лєрмонтова — лірика, автора поем, драматурга й прозаїка, сконцентрувався в романі «Герой нашого часу» (1838-1840), якому призначено було стати останнім великим твором письменника. У лютому 1840 року на балу в графині Лаваль у Лєрмонтова сталася сутичка із сином французького посланця Ернестом де Варантом. Приводом стало світське суперництво через княгиню М. А. Щербатову, яка віддала перевагу Лєрмонтову [їй присвячені вірші «На світські ланцюги…», «Молитва» («У хвилину життя важку…»)]. Сварка вийшла за рамки особистого: поет захищав не тільки свою честь, але й національне достоїнство (імовірно, тут зіграла роль й аналогія з останньою дуеллю Пушкіна: Лєрмонтов переносив на свого суперника почуття, які він і вся інтелігентна Росія відчувала до іншого француза — Дантеса). Дуель закінчилася примиренням, після того як Варант схибив, а його суперник вистрілив у повітря. Однак Лермонтов’був заарештований і відданий військовому суду (дуелі в Росії були заборонені). Арештанта відвідували друзі й літературні знайомішу тому числі В. Г. Бєлінський, який довго перебував під враженням особистості Лєрмонтова. У листі Боткіну від 16-21 квітня 1840 року Бєлінський писав: «Глибокий і могутній дух! Як він правильно дивиться на мистецтво, яке глибоке і чисте безпосереднє відчуття витонченого! …Я з ним сперечався, і мені втішно було бачити в його розумному, охолодженому й озлобленому погляді на життя й людей насіння глибокої віри в достоїнство того й іншого. Я це сказав йому — він посміхнувся й сказав: Дай Боже!».