na prostix i chujnix strunax sercya vmiv grati tilki sergij yesenin i pislya bloku tilki jogo poeziya vidchuvavsya yak darunok ponad yesenin sergij - Шкільний Всесвіт

У цих чудових словах М. К. Осоргин виразив своє відношення до Єсеніна як великому майстрові

Давайте й ми подивимося на цей «дарунок понад» — поезію С. А. Єсеніна

Найбільший росіянин поет, дивно музичний, народний у самому щирому значенні цього слова, він, як ніхто іншої, вплинув на росіянку культуру

Єсенін прожив усього тридцять років, але зроблене їм навіть важко оцінити

Уродженець села Константинова, він з дитинства чув безліч народних пісень і частівок, знавцем яких був його дід. Безліч пісень і сказань знала і його матір. Рідні місця, народна поезія сформували його як поета

Його ранні вірші насичені звуками, фарбами, заходами. Тут і «білий передзвін беріз», «із дзенькотами плачуть глухари», Спас пахне яблуками й медом, ялини ллють захід ладану, мир переливається фарбами — «червоне світло зорі», «м’яка зелень полів», «жовті поводья місяця», «гаю криють синім мороком»…

Казковий опис звичайної селянської хати заворожує:

Палахкочуть зорі, куряться тумани,

Над різьбленим віконцем завіса багряний

В’ються павутини із золотий повети.

Десь миша скребеться в зачиненій кліті… —

Так треба вміти побачити

Його вірші про Росію, про батьківщину повні любові й щемливій щирості:

Край улюблений! Серцю сняться

Скирти, сонця у водах лонных,

Я хотів би загубитися

У зеленях твоїх стозвонных.

Об Русь — малинове поле,

И синь, що впала в ріку,

Люблю до радості й болю

Твою озерну тугу

Вісімнадцятирічним сільським хлопчиком з’явився він у Петербурзі — розібратися, чому в журналах не друкують його вірші, вислані поштою. Його добутку зробили величезне враження на Олександра Блоку, і той допоміг йому ввійти в літературний мир. Його радісну, чисту поезію сучасники порівнювали з «забутим ароматом полів».

Мрійник сільський, я в столиці

Став первокласснейший поет

За три роки життя в Петербурзі Єсенін придбав славу й безліч друзів і шанувальників

Почалася світова війна. В 1916 році він був покликаний на фронт, звідки двічі дезертирував

Як і багато хто, з радістю прийняв революцію й зі здивуванням і тугою — її продовження

Єсенін відвідує рідні місця, бачить, як змінилося життя в селі, йому смутно, йому здається, що через зміни, що відбулися в селі, воно став зайвим — навіть на своїй батьківщині, у тім місці, любов до якого харчувала всі його творчість

От так країна!

Якого ж я рожна

Репетував у віршах, що я з народом дружний?

Моя поезія тут більше не потрібна,

Та й, мабуть, сам я теж тут не потрібний

По — своєму він був прав. Звиклий до замилування публіки, до глибокої поваги до його таланта з боку таких майстрів слова, як Блок, Єсенін раптом виявився в країні, де кращий поет — Дем’ян Бєдний зі своїми агітками

«Утомився я жити в рідному краї», — як дивні ці слова для поета, для якого рідний край був самою головною цінністю. Але й на чужині життя не принесло щастя й заспокоєння. А повернення на батьківщину приносить нові розчарування:

Ах, милий край!

Не того ти став,

Не той

Так вуж і я, звичайно, став не колишній

Любовні інтрижки, алкоголь, скандали — ніщо не могло побороти депресію й утому, лише усе більше підточували його волю до життя. В «Чорній людині» він пише з розпачем:

Друг мій, друг мій,

Я дуже й дуже хворий

Сам не знаю, звідки узявся цей біль

чиТе вітер свистить

Над порожнім і безлюдним полем,

Те ль, як гай у вересень,

Обсипає мозки алкоголь

И — усвідомлення повної безпросвітної самітності:

Нікого із мною немає.

Я один…

И розбите дзеркало…

Від всієї його поезії того років віє тугою й безвихідністю

Все його життя, вся його творчість трималися на любові до батьківщини — і батьківщині він виявився не потрібний. И — закономірний підсумок: самогубство

Його й впрямь якийсь час замовчували — за його «безідейність». За те, що він був поет милістю божої, а не бездумний старанний віршомаз. Але час усе розставило по своїх місцях. І як Єсенін не міг представити себе без Росії, так зараз неможливо уявити собі Росію без Єсеніна