moye vidnoshennya do katerine ostrovskij groza ostrovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

А. Н. Островський — великий російський драматург XIX століття. Сорок років його плідної діяльності в області драматургії були ознаменовані створенням високомистецького репертуару російського національного театру. Він написав біля п’ятдесятьох п’єс різних жанрів. Переважно це були соціально — побутові п’єси, комедії із дворянського, чиновницького й купецького життя. Добролюбов назвав ці п’єси «п’єсами життя». Відзначаючи своєрідність драматичної дії, в Островського, він говорив: «Ми хочемо сказати, що в нього на першому плані є завжди загальна, не залежна ні від кого з діючих осіб обстановка життя». Не випадково про Островського заговорили як про творця нової російської комедії — «нарисової» по композиції й «фізіологічної» по стилі. У своїх добутках автор виступив продовжувачем гуманістичних традицій російської літератури, уважаючи слідом за Бєлінським вищими критеріями художності реалізм і народності

Вершиною творчості Островського кінця 50 — х — початку 60 — х років з’явилася драма «Гроза». Вона поставила складні питання сучасного життя XIX в. з’явившись у пресі й на сцені напередодні так званого «звільнення» селян

В «Грозі» різко викривається суспільний ладо Росії, а загибель головної героїні показана драматургом як наслідок її безвихідного положення в «темному царстві» неправди, пристосовництва, самодурства й насильства

Катерина зіштовхується зі страшним миром кабановых і диких, з його звіриними законами знущання й приниження людської особистості. Саме на цьому зіткненні побудований конфлікт у п’єсі. Героїня, збройна тільки силою свого почуття до коханої людини, повстала проти самодурства й мракобісся, усвідомивши право на краще життя, на щастя й любов. Вона, за словами Добролюбова, «…рветься до нового життя, хоча б довелося вмерти в цьому пориві». Такий ми бачимо в п’єсі головну героїню — Катерину.

Вона з дитинства виховувалася в обстановці, що виробила в ній романтичність і релігійність, спрагу волі й мрійність. Її характер складний і багатогранний. Але головне в ній, по — моєму, її любов, який вона віддається з усією безпосередністю юної й сильної натури. Так, Катерина зовсім юна й недосвідчена в житті. Вона має потребу в сильному й розумному керівнику, наставнику, супутнику життя. Усього цього Катерина не знаходить у своєму чоловіку, для якого вся радість і насолода в житті полягає в тому, щоб вирватися хоч ненадовго з — під владної опіки власної матері, знайти розрядку в гульні й хмелі, очутившись удалині від батьківського ока. Таким з’являється перед нами Тихін — чоловік Катерины. Він уміє пристосуватися до ситуації й жити так, як диктують моральні підвалини його суспільства, не виходячи за рамки так званої пристойності

Катерина ж не вміє лицемірити й пристосовуватися, вивертатися й брехати. Вона прямо заявляє про це Варварі: «Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!» Її характер показаний у п’єсі в русі, у розвитку. Їй уже стає недостатньо одного споглядання природи або тихої милостивої молитви, зверненої до неї. Вона шукає більше діючу сферу додатка своїх духовних сил, який зненацька для неї самої стало почуття до Бориса. Саме ця любов в остаточному підсумку стала причиною її трагедії

Багато хто можуть засуджувати пристрасність і безпосередність натури Катерины, сприймаючи її глибоку щиросердечну боротьбу як прояв слабості. Але це не так. Героїня сильна саме своїм почуттям і своїм трагічним вибором: або жити повнокровним життям з улюбленим, або не жити взагалі. Вона доходить висновку, що жити так, як вона жила раніше, не можна, що це, бути може, ще більший гріх, чим її «незаконна» любов замужньої жінки, що довгий час була лише слухняною дочкою, дружиною, невісткою

Її видали без любові в родину Кабановых, де все було не так, як у батьківському тихому й затишному будинку з його милими серцю радостями дівочого життя. Катерина на все життя виявилася пов’язаної з тупим, нелюбимим, недалеким чоловіком, злою й сварливою свекрухою. Вона шукає вихід своїм романтичним поривам і знаходить його влюбви.

Природно, що пристрасть, викликає в душі героїні бурю сумнівів, важку боротьбу почуття й боргу замужньої жінки

Героїня в сум’ятті. Її релігійність диктує їй відступитися від своєї любові, покаятися в гріху. Але пориви до волі, прагнення хоча б і ціною життя вирватися з домостроївської в’язниці в ній сильніше свідомості боргу. Змінивши чоловікові, Катерина кається перед ним, але, змучена домашнім моральним катуванням, не вміючи лицемірити й пристосовуватися, подібно Варварі, зважується на втечу. Однак Борис виявляється не готів зв’язати своє життя з жінкою, що потоптала моральні закони того суспільства, у якому він живе. Він відрікається від своєї любові й залишає Катерину. Кинута улюбленим, Катерина віддає перевагу смерті поверненню до чоловіка й свекрухи, у сімейну кабалу. За всіх часів самогубство вважалося одним з найстрашніших гріхів. Катерина, будучи набожної, я думаю, теж добре розуміла це, але все — таки пішла на такий жахливий крок. Я не можу виправдати цей її вчинок, навіть роблячи знижку на нестерпні умови її життя, розчарування в любові, неможливість повернутися в рідний дім або життя, повну принижень і образ у будинку ненависної свекрухи. Цей учинок недостоин настільки сильної й цільної натури, який ми бачимо Катерину протягом всієї п’єси. Розпач штовхнув героїню на настільки необдуманий крок. У ньому, мені здається, слабість молодої й недосвідченої жінки, доведеної до розпачу, загнаної вугол.

Її можна спробувати зрозуміти, знаючи вдачі й звичаї того суспільства, у якому жила Катерина, але виправдати її вчинок я не можу