moye vidnoshennya do bazarovu po romani turgenyeva batki j diti turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

У романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» показаний неабиякий характер героя — нігіліста, відношення до якого може бути по — різному: від захоплено позитивного до різко негативного, однак, напевно, жодного читача цей майстерно зображений письменником персонаж не залишає байдужим

Євгеній Базарів — це яскрава, найцікавіша особистість, про яку можна судити неоднозначно. Очевидно одне: цього чоловік має сильний і твердий характер. Саме такі люди завжди виділяються з юрби, саме тому вони майже завжди самотні

Неординарність натури Базарова ще більш помітна на тлі часу дії тургеневского добутку — епохи змін у соціальному, політичному, духовному житті Росії, епохи відмирання старої дворянської культури й поширення нових, демократичних ідей

Насамперед, погляди на життя й переконання Базарова не терплять заперечень, є непохитними: перед нами нігіліст «до мозку костей», основний життєвий принцип якого — заперечувати все. Слово «нігіліст» походить від латинського «nigil» — «нічого». Дійсно, герой Тургенєва — людин, що нічого не визнає, нічого не поважає, «не схиляється ні перед якими авторитетами, що не приймає жодного принципу на віру, яким би повагою, не був оточений цей принцип».

Протиріччя базаровского характеру проявляються, наприклад, у тім, що людей він нехтує, особливо російського мужика, хоча сам пишається своїм селянським походженням і тим же мужиком допомагає як лікар і, по іронії долі, умирає, заразившись від трупа мужика

Інший яскравий приклад складності, подвійності натури Базарова ми спостерігаємо в його відношенні до любові, що теоретично нехтує й відкидає, але перед якою практично виявляється неспроможний. Його відносини з Одинцовій розкривають нам сховані сторони натури цієї людини, що при всій зовнішній холодності, цинізмі поводження й різкості суджень уміє глибоко почувати, переживати страсті, страждати. Безумовно, всі ці якості героя не можуть не викликати нашої симпатії

Базарів переконаний у правильності своїх поглядів протягом всього , життя що свідчить про цілісність його світогляду, послідовності, вірності власним ідеям. Така позиція представляється мені також гідної якщо не симпатії, те, однозначно, поваги

Однак не випадково в романі Базарів зображується самотнім, незважаючи на «учнів», «послідовників» і «продовжувачів», починаючи Аркадієм Кірсановим і закінчуючи комічними фігурами Кукшиной і Ситникова. Такі, як Кукшина й Ситників, не здатні стати його справжніми однодумцями в силу обмеженості поглядів, а його друг Аркадій має зовсім протилежну натуру при зовнішньому збігу поглядів, що носить поверхневий і ременный характер

Почасти Базарів сам винуватий у своїй самітності: він не вірить людям, часто із презирством озивається про їх, відгороджуючись від природного прояву почуттів эпатирующим нігілізмом. Це відбивається в такий неприємної, напевно, не тільки мені, але й більшості читачів роману, рисі поводження героя, як «зроблена розв’язність». Так, Базарів «не тільки не боявся, він навіть відповідав уривчасто й неохоче, і у звуці його голосу було щось грубе, майже зухвале».

Замкнутість у собі не дозволяє героєві по — справжньому розуміти людей. Тільки двічі — у момент переживання любові й перед смертю — завіса одержимості ідеєю нігілізму, що приховує від нас внутрішній мир Базарова, небагато піднімає. Саме в ці моменти герой Тургенєва подобається мені найбільше!

З мого погляду, сама ідея нігілізму, що сповідає Євгеній Базарів, неспроможна й утопична. Звичайно, у той час просто необхідно було заперечувати багато чого, щоб дати можливість виникнути й розвитися новому, молодому, прогресивному. Духовне покликання й навіть моральний обов’язок мислячої людини — протестувати й боротися проти несправедливості, відсталості, неуцтва

Однак як можна заперечувати вічне, неминуще: природу, мистецтво, любов? Людей, що не визнають ці непорушні й по — справжньому коштовні речі, що називають природу «дрібницями», любов — «нісенітницею», треба, мабуть, назвати обмеженої, цинічними, позбавленої щирої, глибокої духовності. Щодо цього я вважаю Базарова грубим матеріалістом. І ця якість представляється мені самим відразливої й протиприродним у тургеневском персонажі. Тут я приєднуюся до заклику Миколи Петровича, що вірно відзначив характерну рису напряму думок і поводження Базарова: «… Ви все руйнуєте… Так адже потрібно ж і будувати».

Саме життя показало Базарову всю протиприродність і антилюдяність нігілізму: любов завдала відчутного удару по його переконаннях, а смерть показала, що всі люди рівні й гідні жалі

Безумовно, герой Тургенєва — сильна натура, особистість мисляча й неспокійна. Навіть із любов’ю, почуттям, «яке його мучило й бісило», він намагається боротися, проявляє завзятість і волю. Навіть перед особою смерті він зберігає зовнішній спокій, проявляє витримку, силу духу

Однак ми бачимо, що в Базарова любов стає схожої на злість, втрачаючи своє що очищає, що відроджує значення. На прикладі життя цього героя ми розуміємо також, людина неспроможна боротися з любов’ю й смертю — вони виявляються сильніше жалюгідних людських спроб вчепитися за теорію, ідею, абстрактну думку. Добре, що сам Базарів наприкінці життя теж розуміє це: «Так, мабуть спробуй заперечувати смерть. Вона тебе заперечує, і баста!»

Таким чином, що вмирає Базарів — уже далеко не той цинік з холодним серцем, він стає майже поетом, майже філософом. Можна сказати, що герой проходить випробування любов’ю й смерть, але, знову ж, … майже. І ця обмеженість, половинчастість базаровской натури не дозволяє мені полюбити цього героя, цілком, беззастережно: «Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне…»

Думаю, що в базаровых все — таки немає майбутнього, оскільки такі люди персоніфікують собою перехідна ланка від старого до нового й тому вони тимчасові й у цілому марні для Росії в глобальному — загальноісторичному й духовному змісті