moya ulyublena kniga tvoru mirkuvannya - Шкільний Всесвіт

( Твір — Міркування)

Книг написано дуже багато й немає жодного людини в митрі, хто прочитав би їх усе. Книги — це історія й смаки кожної епохи. Деякі з них безнадійно втратили свою принадність, інші — актуальні й читаються з інтересом і сьогодні. Кожний письменник мріяв писати на століття, а от вийшло в нього чи ні, з’ясовується в наступних поколіннях

Я не можу сказати, що люблю якусь одну книгу. У мене їх багато, вони разноплановые, одні художні, інші пізнавальні. Наприклад «Гра в бісер» Гессе відкрила мені зовсім інший світ, наповнений смаком до пізнання, радістю безкорисливої праці, побожним відношенням до культури. А повести В. Крапивина навіяли тугу, тому що мені вже не повернутися в дитинство, не мріяти про безкорисливого друга, тому що ми виросли й стали закохуватися, ми входимо у фазу дорослих відносин. І тут, на зміну Крапивину до мене приходить М. Булгаков. У романі «Майстер і Маргарита» я знаходжу сарказм і іронію, якими наповнений сам, любов, про яку мріє кожний; і ще — непередавану пушкінську ноту в діалозі Воланда й Левия Матвія:

«Чому ж ви не візьмете його до себе, у світло? — Він не заслужив світла, він заслужив спокій».

Це перегукується зі словами:

«На світі щастя ні, але є спокій і воля…»

Якщо сказати про заповітні імена, те це Честертон, Толкиен, Вудхауз. Я люблю не якісь окремі добутки цих авторів, а той погляд на життя, ту глибоку моральну й радісну філософію, на якій виросли їх мири

Добрий казкар Толкиен, що завершує своїх «Хоронителів» трагічною істиною: «Я повинен загинути, щоб Хоббитания жила.»

Честертон, що знав, що справжній социалий «так само нездатний украсти діаманти, як і єгипетські піраміди», але «це людина, що вважає, що ваша власна сажа вам не належить». Честертон все життя, як чуми, що біг слави й величі, але для історії ставший тим каменем, що будучи спочатку відкинуть зодчими, згодом устав у главу кута

Вудхауз, кожним словом відданий своєї Великобританії й смертельно ображений нею. Він виїхав у США, прожив там все життя, відмовившись приїхати навіть для того, щоб прийняти лицарський титул. Але в кожній його книзі — світле сонце англійської весни, улюблені простодушно — лукаві герої, що борються… ні, не з лиходіями, а із сумовитим, розважливим, холодним і бездушним «дорослим миром». Вічні діти, як дядько Фред, що обожнює «марнувати радість і світло».

Юрій Олеша говорив, що вся історія літератури стоїть на одному полку. Це значить, що книги — не конкуренти один одному, вони — грані одного миру. Але в кожного є такий кристал, через який переломлюється все інше. У мене це Пушкін. Всі, до чого прагне розвиток людської душі й розуму, уже було сказано або намічене в нього. Пушкіна — це всеосяжна об’єктивність, мудрість, але при цьому зігріта серцем. Це найгостріший розум і найтонше поетичне почуття. Найбільше я люблю прозу Пушкіна, його публіцистику і його листи. Смішно й ніяково після нього читати деяких письменників, що приховують за багатослівністю вбогість думки й бідність почуттів

Я росту сам і росте моя бібліотека. Кожна прочитана мною книга займає покладене місце в моїх думках і душі. Я чесно не можу сказати, яка книга мною особливо улюблена. Всі настільки різноманітно, цікаво й нецікаво, що залишається побажати собі довгого життя, щоб довідатися й вивчити хоч крихітну частину миру