moya dumka pro roman mikoli chernishevskogo shho robiti chernishevskij mikola - Шкільний Всесвіт

Усім відомий твір Чернишевського «Що робити?» стало справжнім маніфестом російської революції. Придуманий у тюремних катівнях, він уперше (через недбайливість цензорів) був опублікований Некрасовим у журналі «Сучасник». Що ж притягало й притягає до нашого часу в даному романі прогресивно, що міркує частину, людства?

Чернишевський у своє літературне створення ввів немов би російського Оуэна в спідниці. Його Віра Павлівна пробує побудувати в обстановці феодально — капіталістичного суспільства колективну майстерню, де самі робітниці встановлюють умови праці й життя. Втім, у найдокладніших описах майстерні й, особливо в четвертому сні Віри Павлівни, виявилася вся незрілість матеріалізму Чернишевського, його схильність до ідеалістичного соціалізму. Дійсно, він намагається обрисувати абсолютно ідеальний лад — не те що ідеальні суспільні відносини, але сам ідеальний спосіб життя. Йому здається, що досить умоглядно побудувати якусь утопію, і вся подальша еволюція людства зведеться до досягнення оной. Втім, до безсумнівних заслуг Чернишевського варто віднести залишене їм право для «диваків» жити так, як їм подобається. У тій частині, де Чернишевський не намагається точно описати деталі майбутнього ладу, йому вдалося побудувати цілком цільний будинок соціалізму, де самі працюючі розпоряджаються засобами виробництва

Однак роман «Що робити?» складається не з однієї соціалістичної ідеї, хоча остання й займає в ньому центральне місце. Крім утопічних мріянь про майбутнє, у романі присутній і досить серйозний аналіз сьогодення (тобто, сучасного Чернишевському). Чого коштує хоча б таке зауваження про людей, що роблять зло лише по необхідності якось жити. Ці люди будуть творити добро, якщо зло перестане бути вигідним. Читач без усякої праці робить у своїй свідомості наступний крок — крок до розуміння соціальної природи всякого зла

Але крім описів сьогодення й майбутнього в романі є ще образи людей майбутнього. Скажемо, все життя Лопухова їсти готовність принести себе в жертву за щастя близьких людей. Хоча за його жертвоприносинами немає ні тіні «геройства», він такий же егоїст, як і Кірсанов, і Віра Павлівна. Але Чернишевський уважає їхніми звичайними представниками нового людства. І, щоб підкреслити цю їхню звичайність, він уводить у роман образ Рахметова. От це — дійсно служителя ідеї, що обмежив себе строгими правилами. Як ригорист, він хоче довести, що домагається волі лише по переконанню, а не в ім’я задоволення своїх страстей. Він заслуговує, мабуть, преклоніння; втім, я схильний думати, що преклоніння було б йому огидно.

Такі нові люди, до яких Чернишевський «на жаль, не належить». «Аморально» — вирікає якийсь «проникливий» ханжа. «Молодець, порадуй ще слівцем», — хвалить його автор. Йому плювати на мораль і моральність, придумані для поневолювання особистості. Він визнає лише одну мораль — мораль волі, і лише одну моральність — моральність рівності

До речі, раз вуж ми згадали про «проникливого читача», треба поговорити про достоїнства роману, які він має в художньому плані

Роман читається дуже легко, а простота сприйняття, безсумнівно, є одна з найголовніших цінностей художнього твору. Між іншим, варто звернути увагу на найцікавіший факт: у романі практично відсутні вираження, що застаріли за останні сто двадцять п’ять літ

Ніхто ще до Чернишевського в росіянці, та й світовій художній Літературі не сказав таких поетично проникливих слів про революціонера, про соціаліста. У заключній главі роману, «Зміна декорацій», висловлена впевненість у близькості революційного перевороту. Всією істотою своїм опальний автор «Що робити?» чекав революцію в Росії, привітав її, прославляв її діячів

Чуттям великого художника — реаліста й мислителя Чернишевський зрозумів, що тільки рельєфний образ із найбільшою повнотою виразить сутність російського революціонера — тоді ще «екземпляра… рідкої породи» — і зробить сильний виховний вплив на читача

Блискуче знущання над «проникливим читачем» триває протягом усього оповідання. Нещасному тикають у ніс сюжетними штампами, забивають рот салфеткою, виганяють геть. Мало того, його розморюють глубиною аморальності героїв і автора, а в результаті складна суміш психологічного роману й революційної програми, якийсь є «Що робити?».

Взагалі роман написаний з більшим талантом і рідкою хитрістю. Тільки дурень не зможе зрозуміти щирий зміст роману: однак же, царські цензори були саме дурнями. І Чернишевський знав це краще багатьох інших. Він виявився прав. «Що робити?» був пропущений цензурою й відмінно зрозумілий читачами журналу «Сучасник».

На прикладі Рахметова зображені самі істотні сторони характеру виду, що з’являвся в Росії, професійного революціонера, з його неухильною волею до боротьби, піднесеною етичною великодушністю, безмежною вірністю своєму народу й Батьківщині. Жорстока суспільна боротьба, що виникла біля «Що робити?» і створених Чернишевським типів «нових людей», озлоблені наскоки супротивників на творця революційного роману й непідроблена подяка прихильників і союзників виразно розкривають політичну суть образа Рахметова.

Аналіз даного добутку не припускає метою видозмінити суспільні або політичні цінності. Суть не в соціалізмі, капіталізмі й комунізмі. «Що робити?» — це добуток про відшукування шляху для звільнення всього народу. І не так важливо, що автор знаходить цей шлях тільки в соціалістичному суспільному ладі. Літературознавча цінність роману величезна, роман «Що робити?» будить у нас найкращі схильності, подібно роману Войнич «Ґедзь», але політичне підґрунтя його ще більше віддалене від нинішніх проблем і завдань