moralne znachennya rozpovidi rasputina uroki francuzkogo rasputin valentin - Шкільний Всесвіт

Самий грізний суддя людини — він сам. Керуючись своїми життєвими принципами, етичними нормами, ми всі свої вчинки в основному неусвідомлено піддаємо докладному аналізу й строгій оцінці, корячи й винячи себе за невірний крок. І саме цей докір совісті набагато болючіше осуду суспільства, саме тихий мерзенний голосок, що нашіптує: «Ах, як погано ти надійшов… не варто було б…» висуває обвинувачення набагато більше страшні, чим самий жорстокий вирок оточуючих людей. І перед ним не виправдаєшся розкутістю поглядів, складом характеру. Тому що моральність за всіх часів оцінюють по тому самому критерії: наскільки людяний був учинок

«Уроки французького»… Розповідь В. Г. Распутіна, написана в недалекому, але вже настільки незрозумілому для нас, нинішньої молоді, минулому, часом торкає до сліз своєю щирістю й чистотою. Зовсім правдиво й глибоко психологічно виписані персонажі з їхньою впертістю й найглибшою любов’ю до людини; Лідія Михайлівна, у якій так зненацька сполучаються дитяча безпосередність і вміння приймати складні рішення; головний герой, що розчулює своєю впертістю й сумлінністю, побожною страхом перед учителькою «не арифметики якої — небудь, не історії, а загадкової французької мови». І всі ці якості характеру спричиняються подальше поводження героїв, що викликає найбільше число споровши із приводу їх моральності

Під час прочитання розповіді ми разом з головним героєм переживаємо целую гаму різноманітних емоцій, починаючи від туги за будинком і закінчуючи щирим здивуванням на пропозицію Лідії Михайлівни зіграти в «замеряшки». Зрештою виявляємося перед питанням, на який кожний з нас повинен дати собі відповідь: чи була права Лідія Михайлівна?

Гри на гроші, у число яких, безумовно, входять «замеряшки» і «чика», завжди розглядалися, як аморальне заняття, що деморалізує суспільство. І ніколи людина, що програлася в карти або на іподромі, не викликав у нас інших емоцій або реплік крім «Сам винуватий». Винуватий, не спорю. Але Распутін пропонує нам інший погляд на азартні ігри. Що, якщо це єдино можливий спосіб вижити? Голодний і постійно тужний по будинку сільський хлопчик лише добував собі рубль на молоко

«Досита я однаково не наїдався, але вже одна думка, що я п’ю молоко, додавала мені сили й упокорювала голод».

З такого погляду я не насмілюся засудити головного героя. У його поводженні не було нічого аморального, поганого. Він нікого не кривдив і силою грошей не забирав, та й хіба багатство це, навіть у той час, — один рубль?

Але тоді з’являється цілком логічне запитання: чому ж головний герой уважало вкрай непристойним і, можливо, аморальним приймати гроші від Лідії Михайлівни у вигляді «подачки», однак же цілком спокійно ставився до «чике» і гри в «замеряшки» із учителькою. У цьому випадку свою роль зіграло як радянське виховання, так і гордість, що є в кожному з нас. Головний герой уважав виграні гроші цілком чесно заробленими, а от ті ж гроші, що дістаються без яких — небудь зусиль із його боку, уже ранили самолюбство. Лідія Михайлівна без праці розкрила причину настільки нерозумної відмови від подарунка. І обрала інший спосіб

Хто ж вона, загадкова вчителька таємничої мови? Молода дівчина з тихим голосом і приємними рисами особи ще без «твердості, що стає з роками чи ледве не професійною ознакою вчителів». Їй хочеться бігати й скакати й зовсім не хочеться старітися

«Людина старіє не тоді, коли він доживає до старості, а коли перестає бути дитиною», — прописна істина, але як вірно й наскільки ново звучить вона з вуст Лідії Михайлівни! Які розважливі й у той же час зовсім нехитрі дії вживає вона, щоб допомогти головному героєві. Але саме ці елементарні кроки виявляються дієвіше десятка хитромудрих планів

Цей «незвичайний, не схожий на інших людин» знаходить один — єдиний спосіб допомоги хлопчикові, упертості якого «вистачить на десятьох». Вона пропонує йому зіграти в «замеряшки» — гру на гроші

Спочатку ми з подивом і якимсь збурюванням заперечуємо разом з головним героєм: «Як же я буду з вами грати?! Ви ж учителька!» На що вона спокійно відповідає: «Інший раз корисно забути, що ти вчителька». Вона галасливо й радісно грає, «поводиться як звичайне дівчисько», але саме головне, це доставляє їй задоволення

чиВірно її рішення, грати на гроші із власним учнем?

И в даному випадку я залишаюся на стороні Лідії Михайлівни. Адже допомогти головному героєві інакше не було ніякої можливості — вечеряти він не сідав, подарунків або грошей не приймав, а дати йому роботу з тих часам було б ще більш аморально. А чи морально було б закрити очі на його голод? Чи моральної була б професійна позиція нейтралітету? Ні, тому що в першу чергу це було б нелюдським. Нехай вона не виховувала в ньому високої моралі, не піклувалася про його моральне виховання. Насамперед, Лідія Михайлівна піклувалася про його фізичний стан, про те, щоб він хоча б міг нормально вчитися, не думаючи постійно оголоде.

Ми можемо засуджувати або захоплюватися сміливим учинком учительки, що викликає стільки емоцій і споровши. Але перш ніж відповістити на запитання про моральність її поводження, задумайтеся, на який ризик вона усвідомлено йшла, чим пожертвувала, заради чого

Морально або аморально — вирішує кожний для себе. Безумовно, це питання завжди залишиться відкритим, тому що так складно визначити грань між цими двома протилежними, але настільки подібними поняттями