moralna problematika dobutkiv kincya xx stolittya rasputin valentin - Шкільний Всесвіт

Валентин Распутін у своїй повісті піднімає, мабуть, найбільш важливу проблему сучасного суспільства — проблему моральності. Назва книги «Живи й помни», як і всяка назва, несе в собі значеннєве навантаження, більше того — основну ідею добутку

Однак у цих словах укладена не просто ідея добутку, але й границя, що розділяє всяке моральне, моральну життя, виконану любові, жалості, справедливості, від миру низькості й зради, жорстокості й насильства. Слова «живи й помни» є як би стражем людської совісти

Події, описані в повісті, відбуваються взимку 1945 р., в останній рік війни, у селі Атамановка, що раніше називалася ще більше устрашающе — Разбойниково, тому що предки селян у свій час «грішили» таким от прибутковим ремеслом. Однак до моменту подій, що відбуваються в повісті, мешканці села давно вже були тихими, необразливими й разом з тим абсолютно спустошеними й байдужними до всього людьми. Адже саме в них на очах відбувається трагедія людської душі

Головний герой повести — Андрій Гуськов, «розторопний і бравий хлопець, що рано женився на Настене й проживший з нею до війни недобре — непогано чотири роки». Андрій Гуськов не був героєм, але чесно боровся майже до самого кінця війни, одержав поранення в 1944 р. і потрапив у госпіталь. Він думав, що важке поранення допоможе йому повернутися в рідне село, до дружини, не чекаючи кінця війни. Ще в госпіталі він розпланував своє подальше життя. Проте надія на демобілізацію не виправдалася

Переломним моментом всієї його долі стала звістка про відправлення на фронт. У героя не вистачає моральних сил піднятися над своїм лихом, поставити на перший план лихо народну; усвідомлення необхідності подальшої боротьби не може в його душі впоратися із мріями про особисте щастя й спокій. І із цього моменту відбувається розпад людської особистості. Він вирішує дезертирувати. Людина, що відмовилася від позитивного морального вибору, далі вже пливе за течією. У тексті повести моральне розкладання підкреслюється описом незатишної атмосфери, що як би обволікає героїв

Зустріч Андрія з Настеной відбувається не в будинку, а в холодній, нетопленій лазні (лазня, як відомо, у російському фольклорі символізує місце збору всякої «погані»). Андрій поступово, чим далі, тим більше, черствіє душею, стає жорстоким. На прикладі того, як Андрій накидається на теля й «задирає» його, видно, що він втратив людський образ. Коли він підстрелив козулю, то не став неї добивати, а стояв і уважно спостерігав, як мучається нещасна тварина. «Уже перед самим кінцем він підняв її й заглянув в очі — вони у відповідь розширилися…

Він чекав останнього, остаточного руху, щоб запам’ятати, як воно відіб’ється в очах». Доходить до того, що герой навчився вити по — вовчі (як би перетворившись із людини в перевертня). Андрій усе більше й більше віддаляється від людей і навіть від дружини. «Скажеш кому — уб’ю. Мені втрачати нема чого», — говорить він їй

Для Настены звістка про те, що її чоловік Андрій Гуськов — зрадник, теж з’явилося переломним моментом у житті. «…Де ти був, людина, якими іграшками ти грав, коли тобі призначили долю? Навіщо ти з нею погодився? Навіщо, не задумавшись, відітнув собі крила, саме, коли вони найбільше потрібні, коли треба не поповзом, а влітку тікати від лиха?» — міркує героїня. Не кожній людині дано пережити таке горе й ганьба

Настя любить і жалує Андрія, але, коли сором за вчинок чоловіка переповнив її душу, вона закінчує життя самогубством (убиваючи при цьому й свого ще не народженої дитини). Вона гине в безодні ріки Ангари між двох берегів: берегом чоловіка — зрадника й берегом народу

Андрій думав, що народження дитини — перст Божий, указующий повернення до нормального людського життя, і помилився. Смерть близьких людей — це розплата й урок!