moi rozdumi nad romanom dostoyevskogo zlochin i pokarannya dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Реакція читача на цей роман неоднозначна. Більше того, часто можна почути негативні відгуки про самий роман («хмурому й злом»), про головного героя (« який — же герой, якщо вбивця»), про відсутність у романі якої — небудь позитивної, доброї сили. Я теж не можу відповісти однозначно, сподобався мені чи роман ні. Чесно говорячи, коли прочитаєш добуток, настрій не піднімається, але все — таки читати цікаво, оскільки в романі унікально з’єднується детективний сюжет із глибоким психологічним аналізом. У романі піднімаються досить актуальні, сучасні проблеми. Кожна людина колись замислюється над критерієм добра й зла й хоче позначити для себе непросту грань між ними. Життя щораз пересуває. І не завжди можна однозначно визначити, що добре й що погано. Скільки разів люди думали, що знищивши фізично суперника, ворога, можна відновити справедливість! Правда, багато хто не зважуються на конкретні дії, уважаючи себе слабкими, нездатними для ролі виконавця, але не відкидають саму ідею — «от якщо б хто іншої зробив».

Ця проблема випробувати себе як виконавця ідеї й перед головним героєм роману «Злочин і покарання» — Родіоном Раскольниковым. Збуджене жахами життя уява нанизує епізод за епізодом: кинув університет і немає можливості влаштуватися на роботу, у кожному листі від матері крізь буденні рядки — принизливий натяк на вбогість, люба сестра — чиста, розумна Дунечка — хоче пожертвувати собою заради родини, збираючись заміж за несимпатичного їй людини, навколо одні борги — і немає цьому кінця

А поруч — та ж убогість: п’яний чиновник Мармеладов з його хворою туберкульозом дружиною й малими дітьми, що живуть на гірко зароблені гроші старшої дочки Соні, що продає своє тіло, щоб урятувати родину від голодної смерті. П’яна дівчинка на бульварі, десятки й сотні «принижених і ображених », що живуть на горищах і в підвалах, що залишив надії на краще «завтра». Раскольникову навіть сниться про те, як озлоблені сіркою, нещасною життям, ища вихід у провині, п’яні люди зганяють своє зло, лихо, образу на інші, більше слабких — знущаються зі старого коня, а потім забивають її до смерті

Герой чуйний до чужого болю, він хоче допомогти всім, навіть незнайомим, установити рівноправність у суспільстві. От і приходить йому в голову думка вбити стару лихварку Алену Іванівну, а її гроші, однаково «приречені в монастир», віддати тим, кого вони можуть урятувати. «Одна смерть і сто життів замість — так адже отут арифметика! Та й що значить на загальних вагах життя цієї сухотної, дурної й злий старушонки? Не більш як життя воші, таргана, та й того не коштує, тому що старушонка шкідливо».

Розкольників доходить висновку, що одиничне зло дозволено, якщо головна мета гарна. Розмова студента й офіцера, випадково підслуханий Раскольниковым, тільки переконує його у вірності цієї ідеї, а їхнє припущення про можливого виконавця вбивства тільки підтверджує його думка про неординарність власної особистості. Чесно говорячи, кожний з нас іноді вважає себе краще інших, часто не зауважуючи, що це піднесення себе над людьми може привести до відчуження від людей і самітності, а від уседозволеності навіть у буденному — один крок до Ницше, Гітлерові

Реальний учинок все перевертає з ніг на голову: гроші тихенько пропадають, гниють під каменем на безлюдному дворі, а разом з Аленой Іванівною Розкольників убиває її сестру Лизавету, так ще, напевно, з майбутньою дитиною, — духовну сестру Сонечки Мармеладовой, з якої вони обмінялися натільними хрестами. А самого головне — Розкольників розуміє, що не може перебувати поруч із матір’ю й сестрою, тому що перестав бути гідним їхньої любові й поваги. Все це й становить покарання, моральну кару, моральне самокатування героя, проти якого не висунуто обвинувачень і немає доказів, але сам він не може спокійно жити

У порівнянні зі злочином, на опис якого й на підготовку відведена одна частина роману, самокатування в самосвідомості героя займає в шість разів більше місця, а властиво визнання — один лише рядок. Що поруч із цим офіційне покарання — восьмирічна каторга! Вона тільки допоможе очистити душу стражданням. Розкольників уважає, що тепер його місце з тими, хто переступив. От так і з’являється поруч зовні чистий і правильний Лужин з його підлою душею, здатний звести наклеп на беззахисну дівчину навіть у день смерті її батька, щоб досягти своєї мети

«Ми одного поля ягоди», — говорить Раскольникову й Свидригайлов — людина, у якому переплітається добр і мерзотне, котрий може довести до самогубства підлітка, спровокувати смерть дружини й допомогти чужим сиротам, може бавитися, як лялькою, шістнадцятирічною «нареченою» і піклуватися про те, щоб її більше не стали продавати, шантажувати кохану дівчину таємницею її брата й упокоритися перед її чистотою й людяністю. А Соня, що Розкольників ставив нижче себе, уважав занадто м’якої, слабкому й беззахисної в цьому жорстокому світі, доведе йому необхідність зняти гріх з душі, стане твердою підтримкою й іншому

Роман «Злочин і покарання» наштовхує на серйозні міркування, призиває переосмислити моральні цінності й принципи, прийти до розуміння вічного закону цінності людського життя, як чужий, так і власної. І все — таки хочеться знайти позитивного героя в романі, щоб він не здавався таким похмурим і безпросвітним. Спочатку навіть здається, що такий герой є. Недарма ж автор дав йому «мовець» прізвище — Разумихин (перший варіант ім’я — Вразумихин). Він теж бідний студент, гарний товариш, енергійна, розумна людина, але, на відміну від Раскольникова, не лежить цілими днями на дивані, доводячи себе своїми думками до крайності, а тихенько працює, заробляючи своїми заняттями по рублику на гідне життя. Буде наречена з невеликим приданим — можна й справа відкрити. Тихо, спокійно, ласкаво, ні з ким не посварившись, нічого не збираючись міняти в державному устрої, а просто пристосовуючись кнему.

Зрівнявши Раскольникова, що поставили себе вище людей, щоб щось зробити для них, з Разумихиным, що хоче бути одним з них, а жити для себе, доходиш висновку, що ніякий він не позитивний герой. І знову хочу сказати, що моє відношення до роману «Злочин і покарання» неоднозначне, і що роман мені сподобався. Але книга, що викликала стільки міркувань, безумовно, цікава, важлива й потрібна