moi mirkuvannya nad ryadkom valeriya bryusova bryusov valerij - Шкільний Всесвіт

Мені здається, що поезія Валерія Брюсова коштує якось особняком від основного потоку «срібного століття». І сам він, як особистість, різко відрізняється від сучасних йому поетів. Він весь міський, кубообразный, твердий, з хитринкою й дуже вольова людина. Цей вигляд виник у мене після прочитання мемуарів про нього й різні літературознавчі статті, де його ім’я так чи інакше фігурувало. Його не любили, як О. Мандельштама, Вяч. Іванова, И. Жителя півночі або Е. Бальмонта. У ньому, видимо, не було певної особистої чарівності. Як, втім, немає чарівності в міському пейзажі. Я впевнена, що на будь — який, нехай навіть найкрасивіше місто ніхто не гляне з таким розчуленням, як на сільський пейзаж

Слід зазначити, що такий напрямок його творчості було підготовлено сімейними традиціями. Виховували Брюсова, як він згадував, «у принципах матеріалізму й атеїзму». Особливо почитавшимися в родині літераторами були Н. А. Некрасов і Д. И. Писарєв. З дитинства Брюсову прищеплювалися інтерес до природничих наук, незалежність суджень, віра у велике призначення людини — творця. «Від казок, від усякої «чортовиння» мене ретельно оберігали, — згадував Брюсов, — зате про ідеї Дарвіна й про принципи матеріалізму я довідався раніше, ніж навчився множення. Нема чого говорити, що про релігію в нашім будинку й спомину не було… після дитячих книжок настала черга біографій великих людей… Ці біографії зробили на мене найсильніше враження: я почав мріяти, що сам неодмінно зроблюся «великим…» Такі початки виховання позначилися на всім подальшому життєвому й творчому шляху Брюсова

Основою поетичної практики й теоретичних поглядів молодого Брюсова на мистецтво стали індивідуалізм і суб’єктивізм. У той період він уважав, що в поезії й мистецтві на першому місці сама особистість художника, а все інше — тільки форма

Іншою темою Брюсова стала тема міста, що пройшла через всю творчість поета. Продовжуючи й поєднуючи різнорідні традиції (Достоєвського, Некрасова, Верлена, Бодлера й Верхарна), Брюсов став, по суті, першим росіянином поетом — урбаністом XX в., що отразили узагальнений образ новітнього капиталистическогр міста. Спочатку він шукає в міських лабіринтах красу, називає місто «обміркованим чудом», любується «буйством» людських збіговисьок і «священним сутінком» вулиць. Але при всій своїй урбаністичній натурі Брюсов зображував місто трагічним простором, де здійснюють темні й непристойні справи людей: убивства, розпуста, революції й т. д.

Вірші Брюсова перегукувалися з віршами сверхурбаниста В. Маяковського. Брюсов писав:

Ах, чи не так Египты. Ассирії,

Римы, Франції, усіляке марення,

Ті імперією, теутлее, сирее, —

Усе в колишньому, у загату, взапрет.

Так у великому крушенъи (давно ль воно?)…

Брюсов намагається пророкувати падіння й руйнування міст як порочного простору, але в нього це виходить гірше, ніж у Маяковського або, наприклад, Блоку

Протест проти бездушшя міської цивілізації приводив Брюсова до роздумів про природу, що оздоравливают початків якої поет не визнавав у своїй ранній творчості. Тепер він шукає в природі втрачену сучасною людиною цілісність і гармонійність буття. Але слід зазначити, що його «природні» вірші значно уступають його урбаністичній ліриці

З великою художньою силою миру розчиненої в місті вульгарності протистоїть у Брюсова поезія любові. Вірші про любов згруповані, як і вірші на інші теми, в особливі значеннєві цикли — «Ще казка», «Балади», «Елегії», «Ерот, непереможний у битві», «Мертві наспіви» і ін. Але ми не знайдемо у віршах цих циклів наспівності, щиросердечного трепету, легкості. У Брюсова любов — всепоглинаюча, зведена до трагедії, «гранична», «героїчна пристрасть». За Брюсовим, як відомо, все життя тягнувся темний хвіст різних пліток і слухів. Він з’являвся в самих гучних ресторанах, мав романи з відомими дамами

У часи нових революційних перетворень у місті наступило досить незатишне й тривожне життя, убогість була загальною. Але Брюсов ставився до цього із властивим йому сарказмом. Недарма у свій час було написано:

Прекрасний у моці грізної влади

Східний цар Ассаргадон,

И океан народної пристрасті,

У тріски дробящий вутлий челн.

У поезії Брюсова місто невіддільне від його особистості, і в трагедійності міста насамперед відчувається трагедія самого автора, для якого нерідко трагедії перетворюються у фарс:

Знову я хочу все зазнати, що було,

Жах і скорбота, і любов!..

Мені здається, що відобразити трагедійний мир сучасного міста Брюсову вдалося більш повно в його знаменитому циклі віршів «У стінах»:

Немов нетутешні тіні,

Стіни мене обступили.

Думи колишніх поколінь!

У місті я як у могилі.

Будинку — хижі звірі

Із сотнею неситих утроб

Страшні закриті двері: Кожна кімната — труна!

Або ще:

Ми дихаємо комнатною пилом,

Живемо серед картин і книг…

Поет з живою пристрастю відгукувався на всі найважливіші події сучасності. На початку століття російсько — японська війна й революція 1905 року стають темами його творчості, багато в чому визначають його погляд на життя й мистецтво. У ті роки поет заявляв про своє презирство до буржуазного суспільства, але й до соціал — демократії проявляв недовіру, уважаючи, що вона зазіхає на творчу волю художника. Однак у революції Брюсов бачив не тільки стихію руйнування, він оспівував щасливе майбутнє «нового миру» як торжество демократії, «волі, братерства, рівності» («До щасливих», 1904 — 1905), славив співаків боротьби:

Поет — завжди з людьми, коли шумить гроза,

И пісня з бурою — вічно сестри…

Вірші Брюсова про першу російську революцію, поряд з віршами Блоку, є верховими добутками, написаними на цю тему поетами початку століття

А от у роки реакції поезія Брюсова вже не піднімається до високого життєстверджуючого пафосу. Переспівуються старі мотиви, підсилюється тема утоми й самітності:

Холод, тіло таємно сковуючий,

Холод, душу що зачаровує…

Усе в мені — лише смерть і тиша,

Цілий мир — лише твердінь і в ній місяць

Гаснуть у серце невикохані сни,

Гинуть квіточки осміяної весни…

Але й у цей період творчості поет продовжує славити людини — трудівника, шукача й творця, вірить у майбутнє торжество революції

Післяжовтневі вірші Брюсова відкривають останній період його літературного шляху, представлений збірниками «У такі дні», «Мить», «Дали». Поет шукає нові художні форми для вираження нового повороту у своєму світогляді й відтворення в мистецтві революційної дійсності («Третя осінь», «До російської революції»). У збірниках «Дали» і «Мить» Брюсов представляє зразки «наукової поезії» («Мир електрона», «Мир N — Вимірів» і ін.)

Оригінальна художня творчість Брюсова не обмежується віршами. Знаючи основні класичні і європейські мови, Брюсов активно займався перекладами. Він переводив Метерлинка, Верлена, Гюго, Эдгара По, Верхарна, Райниса, фінських і вірменських поетів

У Брюсові крім дарунка художника жив неприборканий дух дослідника, що шукав раціоналістичні «ключі таємниць» до самих таємних людських почуттів, а також прагнув зрозуміти причини народження нових, форм у мистецтві, логікові їхнього розвитку. Брюсов вніс значний вклад у російську культуру; сучасні читачі вдячні цій людині й поетові за те, що він своєю творчістю створював епоху «срібного століття», епоху блискучих досягнень росіянці поезії