Твір справжнього мистецтва розкриваються перед людиною не відразу. Читання художньої літератури — процес, що вимагає творчих зусиль читача, що захоплює обов’язково й інтелектуальну, і емоційну сфери. Творчість справжнього письменника гуманно по всій сутності. І ціль його — кожної людини призвати до вдосконалювання розуму й душі, навчити його радуватися красі, насолоджуватися нею, розуміти її.

Зовсім недавно я відкрила для себе творчість В. Шукшина, що потрясло мене своєю глибиною й своєрідністю. Тому, вибравши тему екзаменаційного твору, я не можу не поділитися своїми думками про це письменнику

Земля — образ конкретний і поетично багатозначний у творчості В. Шукшина. Будинок рідний і рідне село, рілля, степ, мати — сиру земля… Шукшин пише про нескінченність життя й ланцюга, що йде в минуле, поколінь, про Батьківщину, про необъемлемо притягальну силу землі. Цей всеосяжний образ природно стає центром змісту творчості Шукшина: образної системи, художніх концепцій, нравственно — эстетических ідеалів і поетики

чиПисав Шукшин Любавиных, похмурих і жорстоких власників, вільнолюбного заколотника Степана Разіна, чи розповідав про розгром сільських родин, прощанні його з усім земним, чи ставив фільми про Пашке Колокольникове, Івані Расторгуеве, братах Громових, Єгорі Прокудине, письменник зображував героїв на тлі конкретних і узагальнених образів ріки, дороги, нескінченного простору ріллі, рідної домівки, безвісних могил. Шукшин наповнює цей центральний образ всеосяжним змістом, вирішуючи кардинальну проблему: що є Людина? у чому суть його буття?

Земля в Шукшина — образ історичний. Її доля й долі людей єдині, і розірвати ці вічні зв’язки неможливо без трагічно необоротних катастроф і згубних наслідків. Долі сьогоднішні — продовження ланок історичного ланцюга поколінь. Чи міцні ці ланки і як вони спаяні? — міркує Шукшин. Простежуючи життєвий шлях батьків і дітей, що представляють різні покоління й варті за ними епохи, Шукшин прагне розкрити їхній духовний мир, радості й турботи, зміст буття, в ім’я чого прожита життя

У розповіді «Дядько Єрмолай» це питання залишається без відповіді. Потрібно багато зважити, розпізнати, обміркувати, зіставити, щоб зрозуміти характер, душу людей старшого покоління. Міркування над сенсом життя старших поколінь незмінно повертають письменника до споконвічних і простих істин: земля, праця, будинок, — складову основу буття. Так, у цьому колі замикалися всі радості й всі інтереси, прикрості й турботи дядька Єрмолая, його покоління, його батька, діда й далі — у глибину минулого — ішли перевірені шукані істини. Але залишалася нерозгаданої таємниця міцності, стійкості цих істин. Таємниця споконвічного притягання землі й будинку. Збагачення, відновлення, навіть ускладнення змісту споконвічних понять і подань про землю й рідний будинок у творчості Шукшина цілком закономірно. За всім цим — самобутність світосприймання письменника, його життєвого досвіду, загострене почуття батьківщини, художницька проникливість, породжені в нову епоху життя народу. Зовсім природно пильна увага Шукшина до сучасних соціальних процесів. Він «допитує» наш час, вивчає свого сучасника, чий духовний мир намагається розгадати й обрисуватися

Проза Шукшина остродраматична, психологічно ущільнена. Характери зображуються в напружено — кризові моменти вибору, самопізнання, трагічного прощання з життям, розчарування або надзвичайних відкриттів. При цьому внутрішній стан героя начебто оголено. Ми довідаємося все про людину: угадуємо дисгармонію душі, розпад з миром, драматизм моральних пошуків або, навпроти — вищу гармонію з миром, людьми

«Людині приснилося рідне село. Іде начебто він берегом ріки… У тім місці ріки — затон. Тихо. Нікого, ні однієї живої душі навколо… У душу з тишею разом вкрадається неспокійно — ніжне почуття до всього на світі», — пише Шукшин у своїй розповіді «Два листи». А от з розповіді «Горі»: «Це навіть не здається, щось інше: чудиться, ждется, чи що. Причаїшся де — небудь на задах городів, у лопухах, — серце завмирає від непоясненої, таємницею радості. Шкода, мало в нас у житті таких ночей».

Напружено — піднесений духовний стан героя народжується в момент вищої гармонії — злиття із природою. Письменник акцентує увагу читача на моментах, коли душу людини опромінюють добрі й світлі почуття. Пошуки відповідей на вічні питання про сенс життя й наступності поколінь жадають від письменника аналізу почуттів. Любов, дружба, сыновние й батьківські почуття, материнство в безмежності терпіння й доброти — через них пізнається людина, а через нього — час і сутність буття. Шляхи збагнення письменником буття ведуть його до пізнання глибин душі людської. А в цьому — ключ до рішення й древніх, і нових загадок життя. Дізнаючись дорогих Шукшину героїв, переконуєшся в одному: над усе, прекрасніше й глибше не переживання, які випробовує людина, прилучаючись до природи, осягаючи споконвічну владу й чарівність землі, нескінченність людського життя. Переконуєшся в цьому, прочитавши такі добутки, як «Залітний», «Віру!», «И розігралися ж коні в поле», «Алеша Біс — Конвойний».

Зовсім закономірно, що в центрі поетичного ряду «люди — земля» виділений образ матері, з її терпінням, добротою, великодушністю, жалістю. Поетизуючи просту сільську жінку — мати, Шукшин зображує її охоронницею будинку, землі, споконвічних сімейних підвалин і традицій. У старій матері — трудівниці Шукшин бачить щиру опору для людини в превратностях долі, вона для письменника — втілення надії, мудрості, доброти й милосердя

У кіноповістях і фільмах Шукшина «Брат мій…», «Живе такий хлопець», « Грубки — Крамнички», «Калина червона, знайдені характери, що відповідають позитивним ідеалам письменника й драматурга, — Пашка Колокольников, Семен Громов, Іван Расторгуев, Люба Байкалова. Пашка Колокольников живе просто, не віддаючи собі звіту в прихильностях, у необхідності надходити по велінню розуму. Його натура противиться якому — небудь моральному диктату, тому що керується серцем. Але діяльне добро — прояв безпосередньої, серцевої уваги, що ніким не підписано й не заплановано. Особливо цікавий характер Люби Байкаловой. У цьому характері зосереджені й виявлені крупно, переконливо початку гармонійної особистості. Люба Байкалова, з її розумом, сердечністю, вірністю моральним підвалинам родини — людин чарівний, активний. Люба не знаходить щастя в житті, переживаючи втрати, зіштовхуючись із далекими її духу силами, але характер героїні Шукшина несе в собі ідеали добра, чистоти й щиросердності. Можливості цієї натури, по думці автора, далеко не вичерпані

Художній мир Шукшина — багатолюдний, «многошумящий», динамічний, мальовничий. Створюється ілюзія повної природності його, зробленого єдності з реальністю. Океан життя, як би витиснувши в момент могутнього хвилювання цей образний мир, не залишив свій нескінченний біг. За збіглими прийдуть нові покоління. Життя нескінченне й безмежна

На уроках літератури ми вивчали поняття про конфлікт. На мій погляд, творчість Шукшина не дає чіткої відповіді на основні питання буття. У цьому його принадність. Не давати однозначної відповіді, а навчити читача думати, домысливать, співпереживатися

Тому рамки розповідей Шукшина відкриті, фінали, за деяким виключенням, чекають свого продовження, призиваючи до співучасті всю величезну читацьку аудиторію