mistectvo pragne neodminno do dobra moralni uroki grina grin oleksandr - Шкільний Всесвіт

Сприймати чудесне, чарівне — дарунок, що ми втрачаємо з віком і накапливающимися рік від року турботами. Ми втрачаємо здатність дивуватися й дивитися на мир широко розкритими, захопленими очами, бачити незвичайне в буденному, чудесне у звичайному. Існують же на світі особливі, життєдайні речі — такі, як мистецтво, талант, чарівництво, до яких не можна підходити із сугубо практичної, утилітарної точки зору. У противному випадку людин неминуче попадає під владу грубих матеріальних сфер, виявляється позбавленим того «легкого подиху », без якого практицизм переходить за грань цинічності. Сучасному поколінню необхідно як можна більше часте спілкування з добутками, подібними «Червоним вітрилам» А. Гріна, — такими, які вчать мріяти й по достоїнству цінувати красу, у чому б вона не проявлялася: у природі або людських відносинах. Саме це допомагає в житті піднятися над всім буденним і прозаїчним

Є певна закономірність у долі А. Гріна й героїв його феєрії. Червоні вітрила — це мрія, щастя, поезія, казка в житті, до якого прагнуть Ассоль, Грій і читачі. Але простеживши життя А. Гріна, ми почуваємо, що й він сам завжди прагнув до своїм «червоним вітрилам». «Книги його проти ожиріння серця й утоми, вони поетичні й мужні. З ними можна йти на побачення і їхати в Арктику», — затверджував Д. Гранін

У героях А. Гріна, «поета мрії, романтики й моря», немає ні — чого надлюдського, «суперменистого». Це звичайні люди — матроси, лісоруби, вуглярі. Але письменник піднімає їх на романтичний п’єдестал, тому що вони вміють, як говорить герой «Червоних вітрил», «однією ногою… стояти на землі, іншої на небі», обертаючи мрії вдействительность.

чиТакими вуж «невловимими снами» повні добутки письменника — романтика? Аж ніяк. А. Грін цілком реально оцінював сучасну йому дійсність. Але всі його кращі добутки писалися для того, щоб «дрянь і сміття» вимести з нашого життя, а читачам сказати: все високе й прекрасне можливо! Душа повинна пройти крізь лад піднесених мріянь, які набудовують на інше сприйняття повсякденності. «Так будемо ми людьми, що марять життям!» — хто не підпишеться під цим закликом Эзры Паунда, американського поета початку ХХ століття

Час, коли створювалася чудесна казка — феєрія, до болю нагадує наш час — зламаної, нестабільної, позбавленої віри й краси. «Червоні вітрила» А. Грін почало писати в окопах Першої світової війни в 1916 році. На думку одного із критиків, цим своїм добутком письменник нібито привітав революцію, що наближається, як здійснену мрію. Спочатку книга називалася «Червоні вітрила», червоний колір як би символізував прийдешню буру й пов’язані з нею надії. Однак у Гріна задум книги поступово перетерплював зміни. На початку 20 — х письменник просто хотів зберегти віру людей в усі найкраще в них самих. Умовність відображення дійсності у творах Гріна не виключає реальних джерел що відбуває — навпаки, дозволяє повніше розкривати творчі задуми письменника, затверджуючи неодолимость сил добра в його споконвічній боротьбі зі злом, показуючи, як прекрасне будить у людях добре. Автор переносить своїх героїв у виняткові обставини, ставить на їхньому життєвому шляху різного роду перешкоди, веде їх через труднощі, подолання яких шліфує людські характери. Цим письменник загострює їх моральне й эстетическое сприйняття миру, учинків і взаємин

И для Люнгрена, і для Гріючи червоні вітрила — це не вимисел, не примха, а уособлення мрії, неминучого торжества сил добра над силами зла. Подумки звертаючись до дочки, Люнгрен думає: «Багато адже прийде в майбутньому побачити тобі не червоних, а брудних і хижих вітрил; видали — ошатних і білих, поблизу — рваних і нахабних». У світі насильства й несправедливості, у якому живуть і діють герої Гріна, добро так само незвичайно, як червоні вітрила, подання про прекрасному й незбутньому. Жителі Каперны «не розповідають казок», «не співають пісень», вони обтяжені своїми повсякденними турботами. За межами їхнього розуміння й мрія Ассоль про червоні вітрила, згадування про які «звучало як знущання». І вибір Грэем шовку для вітрил набуває особливого сенсу: колір шовку в точності повинен відповідати наміченій події, як би нести відблиск добрих почуттів і спонукань капітана — він повинен бути «гордим кольором», у ньому не може бути «нічого, що викликає сумнів».

Ассоль же виявляється вище людської злості й ненависті, глузувань і глузувань, відчуженості й нерозуміння. Крила мрії й любові в задушливій бездуховній атмосфері Каперны дозволяють їй ширяти над хаосом буденного повсякденного життя, зберігаючи тим самим себе й свою душу в моральній незаплямованій чистоті. Саме це почуття особливої щиросердечної піднесеності й викликало нерозуміння навколишніх. Хин Меннере висловлює загальна думка про дочку моряка Люнгрена як про «недоумкуватий». Але, напевно, про це почуття писав А. П. Чехов: «Те, що ми випробовуємо, коли буваємо закохані, бути може, є нормальний стан». Так хто ж у цьому випадку виявляється ненормальнийі: жителі Каперны або Ассоль із Грэем?

Витівка Грэя із червоними вітрилами спочатку здається дивацтвом капітана. На перший погляд, ні «ніякого зв’язку між червоним оздобленням і прямою метою Грэя». Але цей зв’язок існує, і не тільки в уяві Грэя. Вона представлена в єдності й взаємній обумовленості цілей і засобів, коли шляхетні засоби сприяють піднесенню моральних цілей. Казкові червоні вітрила приводять читача до цілком реалістичного висновку етичного змісту: високе покликання людини в тім, «щоб робити так звані чудеса своїми руками». На жаль, ідеали нашого теперішнього існування досить недалекі від того, чим жили, дихали й були щасливі жителі гриновской Каперны. Чи не тому й саму книгу, і її головних героїв — Ассоль і Грэя — багато хто із сучасних читачів сприймають як людей не від миру цього, із чудностями. І це дуже сумно.