mirkuvannya nad povistyami vasilya bykova pro veliku vitchiznyanu vijnu bikiv vasil - Шкільний Всесвіт

Пройшло більше 60 років з того фатального ранку 22 червня 1941 року, а наша пам’ять знову й знову вертається до суворих років боротьби з фашизмом. Вертається тому, що війна була не тільки лихом, що обпалило своїм вогнем кожну родину, але й суворим випробуванням, що виявило силу духу й моральна велич людини, щира ціна яких з роками розкривається усе повніше. Багато письменників у своїй творчості намагалися осмислити джерела героїчного в людині, глибинні рухи душі, які допомагали вистояти й перемогти

Удивляючись у долі героїв таких добутків В. Быкова, як «Знак лиха», «Сотників», «Альпійська балада», «Обеліск», «Вовча зграя», «Піти й не повернутися», ми робимо й свій моральний вибір, намічаємо й свою долю

У повісті «Знак лиха» увага письменника прикута до з’ясування тих сутнісних сторін людського характеру, які визначають учинки героїв і їхнє поводження в суворих випробуваннях військового років. І хоча герої Быкова — не солдати, не партизани, а мирні жителі, хлібороби, цей добуток написаний саме про боротьбу з ворогом. Вибір як персонажів селян, представників самої мирної праці, дає авторові можливість зробити винятково глибокі узагальнення. «Знак лиха» — книга про те, як наростає дух опору ворогові, книга про непримиренність народу до загарбників. Це й становить головний конфлікт між збройним ворогом і двома старими з далекого хутора, поводження й учинки яких визначаються не зброєю, а вірністю моральним ідеалам народу

Життя ставить людини в ситуацію вибору, у якій проявляється його щира сутність. Про це свідчить досвід поколінь, що відбився, наприклад, у добутках усної народної творчості: праворуч підеш, сам загинеш, ліворуч підеш — коня втратиш, прямо підеш… І вибираючи між цими можливостями, народний герой відкидає одні моральних рішень, затверджуючи інші й проявляючи тим самим ті внутрішні якості, які характеризують саме істотне в ньому. Тему морального вибору досліджує В. Биків на прикладі доль Сотникова й Рибалки в новелі «Сотників», учителі Мороза в «Обеліску ». Герої повести «Знак лиха» Петрок і Степанида Богатьки також роблять свій вибір, що визначає їхню долю й місце в суворих військових випробуваннях

Чому повість названа «Знак лиха»? Що стало знаком лиха для її героїв? Знаком лиха для Петрока й Степаниди стало загальне лихо народу — війна. Може, усе ще обійдеться, сподіваються герої повести. Але знак лиха вже завис над всім їхнім життям, проявляючи одну за іншою свої дивовижні риси. От на хутір приходить поліцай Гуж і загрожує Степаниді розправою за активну роботу в колгоспі, за те, що трудилася, що людиною була. А потім з’являються й німці, що будують мости. Вони розміщаються у дворі. Потрібна кімната для офіцерів. Виселити хазяїв — нехай живуть в истопке! Потрібно молоко. Випивають усе, що Степанида надоїла, а коли на інший день видоїла корову не до кінця, фельдфебель під регіт солдатів б’є її пістолетним ланцюгом. Німецька солдатня знищує всі Степанидино господарство: курей, корову — усе, що можна з’їсти, з’їдено. Знак лиха проявляється й в убивстві Янка, у насильницькому викраденні на роботу Петрока, у тім, що навіть горілкою хазяїн хутора не тільки не відкуповується, але викликає на себе ще більше лихо. Знаком лиха стає картина запустіння, який починається повість. Тут панує атмосфера нещастя, все живе — у минулому, і суворий тон міркувань автора набудовує читача на сприйняття трагедії, що розігралася. Суворі й трагичны деталі спустошення: подекуди визирає на поверхню кутовий камінь фундаменту, що осів бугор цегли, двоє кам’яних сходів біля колишнього входу в покрову; яружний вільшняк, потіснивши хутірське поле, підступає впритул до двору; на місці истопки — густий кущ шипшини в оточенні заростей лопухів і кропиви; від колодязя нічого не залишилася: вода, виявившись без потреби, висохнула, пішла в глиб землі; коштує обпалена однобока липа, і навіть ворони чуяли в знівеченому дереві знак якогось лиха. Горда, незалежна Степанида, і м’який, поступливий Петрок єдині в головному — у кінцевому виборі, у прийнятті єдино можливого в такій ситуації рішення. Натури патріархальні, Петрок і Степанида не випробовують ворожості до інших людей, але німці із залізною закономірністю проявляють право завойовників, що усвідомлять свою безкарність, і роблять все те, що робити між людьми не можна. Якщо, бачачи це, Степанида відразу вирішує, що гарні відносини з ними навряд чи можливі, то Петрок ще намагається відвести лихо. Але сама логіка поводження окупантів не сумісна з моральними ідеалами героїв повести: несумісні людське достоїнство й вимоги рабської приниженості, покірності. У цьому протистоянні твердість Петрока проявляється з такою же силою, як і рішучість Степаниди: «Бийте! Я вас не боюся! І Гітлера не боюся! От і йому теж! Кіл у глотку всім вам!».

Ця сцена нагадує іншу. У палаючої истопке, задихаючись, Степанида бачить, як нишпорять фашисти, що шукають бомбу. Не знати їм спокою ні вдень, ні вночі. І ця несподівана думка приносить заспокоєння й стає останнім проблес кому знівеченої свідомості перед забуттям, з якого вона вже не повернулася… Коли Петрок і Степанида розуміють, що війна — це й особиста їхня перемога, всі їхні життєві турботи йдуть на задній план. Страх за господарство й власне життя зникає, з’являється щось більше важливе — ненависть до нової влади, непокора перед насильством. Тому вони, горді, незламні у своїй людській правді, приймають смерть. Так у подвигу Степаниди й Петрока виявили себе сховані за повсякденними турботами, за зовнішньою поступливістю великі сили людської душі. По — горьковски романтично й одночасно суворо, болісно гинуть герої В. Быкова, і в їхній загибелі ми бачимо те «шаленість хоробрих», перед яким бліднуть від страху вороги

Війна у творчості В. Быкова різноманітна, вона звернена до нас, читачам, різними сторонами своєї жорстокої сутності, одну йз яких автор досліджує в повісті «Кар’єр». Війна зображується тут крізь призму спогадів головного героя повести, Павла Петровича Агєєва, що був розстріляний поліцаями, кинутий у кар’єр, але вижив. Його підібрали, вилікували, і він знову воював. Нескінченні прояви військового лиха. Нескінченні проблеми, які ставить вона перед людиною. Доля закидає пораненого Агєєва в невелике містечко в Білорусії. Тут він встановлює зв’язок з партизанами, включається в боротьбу з фашистами. Тут же знайомиться з Марією, що приїхала ще до війни з Мінська до родичів, так так і застряглої в цьому місті. І любов, гарн і гірка, приходить до героїв повести. Але зненацька трапляється провал: арешт Марії, підпільників, Агєєва. Розстріл у кар’єрі. І багато десятиліть шукає Марію Агєєв, сподіваючись, що вона жива, постійно думає про неї. Досвід навчив його, що за все треба платити, за гарне й погане, які так міцно зв’язані між собою. У свій час герой заплатив життям Марії й був жорстоко покараний, тому що вона була послана йому для щастя, а не для спокути. Так, це він послав Марію віднести на станцію вибухівку, прагнучи хоч якою — небудь дією швидше виправдатися перед підпільниками за свою змушену згоду служити в поліції. І Марія не повернулася. Але в списку розстріляних у кар’єрі її немає. І Агєєв перебирає руками пісок у надії переконатися, що ніяких її слідів тут не залишилося: ні туфельки, ні обривка плаття — нічого: виходить, жива, виходить, немає його провини… У повісті глибоко й всебічно досліджується тема віри в людину, цінності його життя. Практично ні Агєєв, ні Марія нічого ще не встигли зробити для загибелі фашистів, але подвигом стало їхнє поводження на допитах і під час розстрілу

Також змушують нас багато про що задуматися сторінки, присвячені Семенові Івановичу Семенову, його похоронам. Зібралися фронтовики після похорону, серед них — колишній військком, підполковник у відставці Євстигнєєв. Він увесь час тільки й говорить про суспільний, але його зовнішня, гадана правда виглядає вбого в порівнянні із правдою фронтовиків, людей справи. Це він не дав рекомендації в партію Семенову й цим як би підрізав йому крила. А Шароварову, що вміє здаватися правильним, із гладкою біографією, дав, і той незабаром був виключений з партії за спекулятивні махінації. Знову стара істина: не можна оцінювати людини по папірці… І, фактично, однієї із причин провалу Марії й Агєєва теж став острах, що йому перестали довіряти… Так тема війни й тема віри в людину сплітаються воєдино — а точніше, тема віри затверджується в суворій атмосфері війни