mir zhinochoi dushi v liriku axmatovij axmatova ganna - Шкільний Всесвіт

Мир жіночої душі найбільше повно розкривається в любовній ліриці А. Ахматовій і займає в її поезії центральне місце. Непідроблена щирість любовної лірики Ахматовій у сполученні зі строгою гармонією дозволили сучасникам називати її росіянці Сафо відразу ж після виходу перших поетичних збірників

Рання любовна лірика Ганни Ахматовій сприймалася як своєрідний ліричний щоденник. Однак зображення романтично перебільшених почуттів не властиво її поезії. Ахматова говорить про просте людське щастя й про земні, звичайні прикрості: про розлуку, зраду, самітність, розпачі — про усім, що близько многим, що здатно випробувати й зрозуміти кожний

Любов у лірику А. Ахматовій з’являється як «двобій фатальний», вона майже ніколи не зображується безтурботно, идиллически, а, навпаки, у гранично кризовому вираженні: у момент розриву, розлуки, втрати почуття або першого бурхливого осліплення пристрастю

Звичайно її вірші — початок драми або її кульмінація. «Борошном живої душі» платить її лірична героїня за любов. Сполучення ліризму й епічності зближає вірші А. Ахматовій з жанрами роману, новели, драми, ліричного щоденника

Одна з таємниць її поетичного дарунка полягає в умінні повно виразити саме інтимне в собі й навколишньому світі. У її віршах вражає струнна напруженість переживань і безпомилкова влучність гострого їхнього вираження. У цьому сила Ахматовій

Тісно переплетені у віршах Ганни Ахматовій тема любові й тема творчості. У духовному вигляді героїні її любовної лірики вгадується «крылатость» творчої особистості. Трагічне суперництво Любові й Музи відбилося в багатьох добутках, починаючи з раннього, 1911 року. Однак Ахматова передбачає, що поетична слава не може замінити любові й щастя земного

Інтимна лірика А. Ахматовій не обмежується лише зображенням відносин люблячих. У ній завжди — невичерпний інтерес поета до внутрішнього миру людини. Своєрідність ахматовских віршів про любов, оригінальність поетичного голосу, що передає самі таємні думки й почуття ліричної героїні, наповненість віршів найглибшим психологізмом не можуть не викликати замилування

Як ніхто інший Ахматова вміє розкрити самі потаєні глибини внутрішнього миру людини, його переживання, стану, настрою. Разюча психологічна переконливість досягається використанням дуже ємного й лаконічного прийому красномовної деталі (рукавичка, кільце, тюльпан у петлиці…).

«Земна любов» в А. Ахматовій має на увазі й любов до навколишньої людини «земному миру». Зображення людських відносин невідривно від любові до рідної землі, до народу, до долі країни. Пронизуючу поезію А. Ахматовій ідея духовного зв’язку з Батьківщиною виражається в готовності пожертвувати заради її навіть щастям і близькістю з найдорожчими людьми («Молитва»), що згодом так трагічно збулося в неї життя

До біблійних висот піднімається вона в описі материнської любові. Страждання матері, приреченої бачити хресні борошна свого сина, просто потрясають в «Реквіємі»:

Хор ангелів велика година восславил,

И небеса розплавилися вогне.

Батькові сказав: «Почто Мене залишив!»

А Матері: «ПРО, не ридай Міні…»

Магдалина билася й ридала,

Учень улюблений кам’янів,

А туди, де мовчачи Мати стояла,

Так ніхто глянути й не посмітив

Таким чином, поезія А. Ахматовій не тільки сповідь закоханої жінки, це сповідь людини, що живе всіма лихами, болями й страстями свого часу й своєї землі

Ганна Ахматова як би об’єднала «жіночу» поезію з поезією основного потоку. Але це об’єднання лише гадане — Ахматова дуже розумна: зберігши тематику й багато прийомів жіночої поезії, вона докорінно переробила й те, і інше в дусі не жіночої, а загальнолюдської поетики

Мир глибоких і драматичних переживань, зачарування, багатство й неповторність особистості запам’яталися в любовній ліриці Ганни Ахматовій