mir poezii ganni axmatovij axmatova ganna - Шкільний Всесвіт

При згадуванні ім’я Ганни Ахматовій у мене виникає образ царственої дами, господарки муз. Ця жінка прожила більшу, драматичну й у той же час щасливе життя. Поети «срібного століття» у своїх віршах нерідко визнавалися в любові до цієї королеви російської поезії. У бурах століття Ганна Ахматова втратила майже все, що Бог дає людині на землі для любові й забороняє кому б те не було віднімати в людини. Чоловіка, Миколи Гумилева, розстріляли по неправдивому обвинуваченню в контрреволюційній змові, сина репресували, сама піддавалася гонінням і нападкам з боку не тільки «литударников», але й державних охоронців партійної ідеології. І все — таки у вогні подій вона не втратила свою царствену поставу, а поезія її завжди була виконана шляхетності, любові й віри в торжество добра над злом

У її добутках є багато особистого, чисто жіночого, того, що Ахматова пережила своєю душею, чим вона й дорога росіянинові читачеві

Ахматову хвилювали й доля духовно збіднілого народу, і тривоги російської інтелігенції після захоплення влади в країні більшовиками. Вона передала психологічний стан інтелігентів у тих нелюдських умовах:

У колі кривавому день і ніч

Болить жорстока знемога…

Ніхто нам не хотів допомогти

За те, що ми залишилися будинку

Чудовим пам’ятником тої скорботної пори є її знаменитий «Реквієм». У цій поемі Ахматова показала страждання жертв сталінських репресій:

Там тюремна тополя гойдається

И ні звуку — а скільки там

Неповинних життів кінчається…

Але, звичайно, основною й головною темою Ганни Ахматовій, я вважаю, є тема любові. Її вірші про любов відзначені справжнім драматизмом, і це ставить їх в один ряд зі світовою класикою. Лірична героїня Ахматової готова на жертву заради любові:

Милий мій!

И я теж. Умру з тобою…

Її улюблений був сам неординарною особистістю, до того ж — відомим поетом. Їхні взаємини дали поштовх поетичному натхненню цих чудових творців. У своїх мемуарах Віра Миколаївна Неведомская згадує: «Ахматова — на противагу Гумилеву — завжди була замкнутої й усюди чужою. У Слєпньові, у родині чоловіка їй було задушливо, нудно й непривітно…» Далі Неведомская згадує, що Ахматова моментально перетворювала, коли разго — злодій заходив про поезію. Вона жила поезією. Про любов вона писала те із приголомшливою ніжністю:

И млосне серце чує

Таємну звістку про давЬнем…

Те знову драматично, з тяжким передчуттям:

А ранком устанеш із новою загадкою,

Але вже не ясної й не солодкої.

И обмиєш Пыточной кров’ю те,

Що люди назвали любов’ю.:.

Останню строфу Неведомская приводить у своїх мемуарах по пам’яті. Це показник того, що вірші Ахматової мають властивість глибоко й надовго западати в душу. Та і як не запасти, коли біль розлуки ріже прямо по живому:

Не придумати розлуку бездонней,

Краще б відразу тоді — наповал…

И, напевно, нас разлученней

У цьому світі ніхто не бував

Життя й любов Ганни Ахматовій сплітаються в одну нитку. Ці поняття для неї нероздільні. Тема Батьківщини також не обійдена нею, Ахматова з більшою художньою майстерністю малює простори російської землі, таким багатостраждальним, сильної духом живучих на ній людей

Недавно по радіо звучав живий голос Ганни Ахматовій, я немов почула душу, що заговорила, нашої Батьківщини — стільки любові, внутрішньої сили й світла ніс у собі неї голос