mir obivatelya v satirichnix kazkax shhedrina saltykov shhedrin - Шкільний Всесвіт

Кожний з великих письменників національної літератури займає в ній своє особливе, тільки йому приналежне місце. Головна своєрідність М. Е. Салтыкова — Щедріна в Російській літературі полягає в тім, що він був і залишається в ній найбільшим представником соціальної критики й викриття

Письменник виявив себе в багатьох жанрах літератури. З — під його пера вийшли романи, хроніки, повісті, розповіді, нариси, п’єси. Але найбільше яскраво художній талант Салтыкова — Щедріна виражений у його знаменитих «Казках». Сам письменник визначив їх так: «Казки для дітей неабиякого віку». Вони сполучать у собі елементи фольклору й авторської літератури: казки й байки. У них найбільше повно відбиті життєвий досвід і мудрість сатирика. Незважаючи на злободенні політичні мотиви, казки однаково зберігають вся чарівність народної творчості: «У деякому царстві Богатир народився. Баба — Яга його народила, випоїла, вигодувала…» («Богатир»).

Багато казок Салтиков — Щедрін створив шляхом використання прийому іносказання. Цю свою манеру листа автор назвав езоповою мовою по ім’ю давньогрецького байкаря Эзопа, що за давніх часів користувався таким же прийомом у своїх байках. Езопова мова була одним із засобів захисту щедринских добутків від царської цензури, що терзала їх

У деяких казках сатирика персонажами є тварини. Їхні образи наділені вже готовими характерами: вовк жадібний і зол, ведмідь простуватий, лисиця підступна, заєць боягузливий і хвалькуватий, а осів безпросвітно дурний. Наприклад, у казці «Самовідданий заєць» вовк насолоджується положенням володаря, деспота: «…От тобі [заєць] моє рішення: присуджую я тебе до позбавлення живота за допомогою розтерзання… А може бути… ха — ха… я тебе помилую». Однак в автора зовсім не викликає співчуття заєць — адже він теж живе за вовчими законами, безмовно відправляється вовкові в пащу! Щедринский заєць не просто боягузливий і безпомічний, він легкодухий, він заздалегідь відмовляється від опору, полегшуючи вовкові рішення «продовольчої проблеми». І тут авторська іронія переходить у їдкий сарказм, у глибоке презирство до психології раба

Взагалі, всі казки Салтыкова — Щедріна умовно можна розділити на три основні групи: казки, що бичують самодержавство й експлуататорські класи; казки, що викривають боягузтво сучасної письменникові ліберальної інтелігенції, і, звичайно ж, казки онароде.

До першої групи можна віднести казку «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив». У цій казці Щедрін засуджує неуцтво й паразитизм правлячих класів, а також рабську покірність селянства. Тупі генерали, що випадково потрапили на незаселений острів, що буяє рибою, дичиною й плодами, тільки — но не гинуть від голоду, тому що самі нічого не вміють робити

Письменник висміює дурість і нікчемність генералів, вкладав у вуста одного з них такі слова: «Хто б міг думати, ваше превосходительство, що людська їжа в первісному виді літає, плаває й на деревах росте?»

Генералів рятує від смерті мужик, якого вони змушують працювати на себе. Мужик — «громаднейший чоловік» — значно сильніше й розумніше генералів. Однак він, внаслідок рабської покірності, звички, беззаперечно підкоряється генералам і виконує всієї їхньої вимоги. Він піклується тільки про те, «як би йому своїх генералів порадувати за те, що вони його, тунеядца, дарували й мужицькою його працею не гнушалися». Покірність мужика доходить до того, що він сам звив мотузку, який генерали прив’язали його до дерева, «щоб не убег».

Безприкладна сатира на російську ліберальну інтелігенцію розгорнута в Салтыкова — Щедріна в казках про риб і зайців. Така казка «Премудрий пискарь». В образі «пискаря» сатирик показав жалюгідного обивателя, сенсом життя якого стала ідея самозбереження. Щедрін показав, як нудна й марне життя людей, які суспільній боротьбі воліють свої дрібні особисті інтереси. Вся біографія таких людей зводиться до однієї фрази: «Жив — тремтів, і вмирав — тремтів».

На мій погляд, у казках про народ щедринские іронія й сарказм переміняються жалістю й гіркотою

Мова письменника глибоко народний, близький до російського фольклору. У казках Щедрін широко використовує прислів’я, приказки, приповідки: «Двом смертям не бувати, однієї не минути», «Моя хата скраю», « Жили — Минулого…», «У деякому царстві, у деякій державі…».

«Казки» Салтыкова — Щедріна будили політичну свідомість народу, кликали до боротьби, до протесту. Незважаючи на те що з тих пор, як сатирик написав свої знамениті добутки, пройшло багато років, всі вони актуальні й зараз. На жаль, суспільство не позбулося від пороків, які викривав письменник у своїй творчості. Не випадково багато драматургів нашого часу звертаються до його добутків, щоб показати недосконалість сучасного суспільства. Адже та бюрократична система, що бичував Салтиков — Щедрін, по — моєму, не тільки не зжила себе, але й процвітає. А хіба мало сьогодні иудушек, які за своє матеріальне благополуччя готові продати навіть рідну матір? Дуже злободенна для сучасності й тема інтелігентів — обивателів, які сидять у своїх квартирах, як у норах, і далі власних дверей нічого не хочуть бачити

Сатира Щедріна — особливе явище в російській Літературі. Його індивідуальність полягає в тім, що він ставить перед собою принципове творче завдання: вистежити, викрити й знищитися

Якщо гумор у творчості Н. В. Гоголя, як писав В. Г. Бєлінський, «…спокійний у своєму обуренні, добродушний у своєму лукавстві», те у творчості Щедріна він «…грізний і відкритий, жовчний, отрутний, нещадний».

И. С. Тургенєв писав: «Я бачив, як слухачі корчилися від сміху при читанні деяких нарисів Салтыкова. Було щось страшне в цьому сміху. Публіка, сміючись, у той же час почувала, як бич хльостає її саме».

Літературна спадщина письменника належить не тільки минулому, але й сьогоденню, і майбутньому. Щедріна треба знати й читати! Він розуміє соціальні глибини й закономірності життя, високо підносить духовність людини й морально очищає його. Я думаю, що творчість М. Е. Салтыкова — Щедріна своєю актуальністю близько кожній сучасній людині