mir kolishnix lyudej u filosofskij drami maksima gorkogo na dni gorkij maksim - Шкільний Всесвіт

Саму значну п’єсу Горький назвав лаконічно — «На дні». Вона написана в тисяча дев’ятсот другому року. У ці передреволюційні роки письменника особливо хвилює питання про Людину. З одного боку, Горький усвідомлює, які обставини змушують людей опускатися на «дно життя», з іншого боку — він намагається докладно вивчити цю проблему й, можливо, знайти її рішення. У драмі розвертаються два конфлікти. Перший, соціальний — між хазяями нічліжки й босяками, іншої — філософський, що зачіпає основні питання буття, розвертається між мешканцями нічліжки. Цей конфлікт і є основним

Горьковский мир нічліжки — це мир «колишніх людей». Раніше вони були людьми різних шарів: тут і барон, і повія, і слюсар, і актор, і картузник, і торговка. І однаково в цьому страшному світі знедолених люди ведуть пошук істини, намагаються вирішувати вічні проблеми. Як винести вага життя? Що протиставити страшній силі обставин — відкритий бунт, терпіння, засноване на солодкій неправді, або сумирність? Такі три позиції, яких дотримуються персонажі п’єси

Мені здається, що самий похмурий мислитель у нічліжці — Бубнов і цим він неприємний Горькому, тому що в його репліках відбита «правда факту». Життя в оцінці Бубнова позбавлена всякого змісту. Вона одноманітна й тече за законами, які людина не може змінити: «Всі так: народяться, поживуть і вмирають. Чого жалувати?» Мрії для нього — прагнення людини здаватися краще або, як сказав Барон, «у всіх людей душі сіренькі, усе підрум’янитися бажають».

Кульмінація — це поява Луки. Атмосфера в нічліжці розжарюється. Мандрівник Лука — складний і цікавий персонаж. Його ідеї засновані на тім, що він не вірить у можливості людини, для нього всі люди незначні, слабкі, крейди, мають потребу в жалі й розраді. Лука думає, що правда може бути «обухом» для людини. Іноді краще обдурити людини вимислом, вселити в нього віру в майбутнє: «Для кращого живе людина». Але це філософія рабської покірності, недарма Сатин говорить, що «неправда — релігія рабів і хазяїв. Одних вона підтримує, інші прикриваються нею».

Ідеї Луки спрямовані на те, щоб змусити людей або як би «обійти» життя, або постаратися пристосуватися до неї. Ради мандрівника нікому не допомогли: Васько вбиває Костылева й попадає у в’язницю, Актор кінчає життя самогубством. Прямої провини Луки в цьому, звичайно, ні, просто обставини виявилися сильніше людей. Але побічно він винуватий, точніше, не він, а його ідеї: вони внесли зміни в життя нічліжників і в їхній світогляд, після чого ці люди вже не могли нормально продовжувати жити

Проти цієї шкідливої неправди виступає Сатин. У його монолозі звучить вимога волі й гуманного відношення до людини: «Треба поважати людини! Не жалувати, не принижувати його жалістю,… поважати треба!» Сатин, безсумнівно, симпатичний авторові, хоча він і «герой слова». На відміну від більшості нічліжників він у минулому зробив рішучий учинок, за що й поплатився: чотири роки провів у в’язниці. Але він не жалує про це: «Людина вільна, він за все платить сам».

Авторська позиція виражається в тім, що людина здатна змінити обставини, а не підбудовуватися під них. Позицію автора в п’єсі висловлює Сатин: «Усе в людині, усе для людини». Вихід бачиться не в тім, щоб примирити людини з дійсністю, а щоб змусити цю дійсність працювати на людину: «Існує тільки Людина, все інше — справа його рук, його мозку». І, нарешті, «людина — це звучить гордо!»