mij volodimir visockij visockij vladimir - Шкільний Всесвіт

Поет і Час — взаємозалежні поняття, що не існують одне без іншого. Поетові розкрита таємниця колишнього, що відбувається й майбутнього, однак саме Часу надано визначати, чи буде він Поетом

Уже більше двадцяти років минуло після відходу з життя Володимира Висоцького. Шок, викликаний у свій час його смертю, змусив задуматися, ким він був для нас: актором, поетом, композитором?

Володимир Висоцький увійшов у літературу на початку 60 — х рр. Романтичний настрій суспільства, викликане недовгої «відлигою», послужило поштовхом для розквіту так званої бардовской поезії. На гребені цієї хвилі Висоцький і ввірвався в наше життя зі своїми першими добутками. Хто ж герої його перших віршів? Дурні й божевільні, злодії й алкоголіки, словом, аутсайдери суспільства. Мимоволі напрошується асоціація з «чудиками» Шукшина. Згадаємо шукшинского Єгора Прокудина, що пройшло злодійську школу й не разучились бачити красу навколишнього життя. Він адже з того ж тесту, що й герой вірша Висоцького «Весна ще на початку»:

Поет уловив страшні симптоми виродження народу й намагався своїми віршами достукатися до кожного з нас. Але в нашім російському житті, що тоді, в 6070е роки, так іноді й зараз, говорити правду небезпечно. І поет взяв на озброєння іронію. Він вырядился блазнем гороховим і із простуватим, а часом і лукавим, видом виплеснув нам в особу правду, облачивши її у форму балади, казки, притчі. Згадаєте його вірші: «Балада про кинутий корабель», «Притча про Правду й Неправду», » Пісня — Казка про Погань», «Казка про нещасних казкових персонажів».

Простота й доступність поезії Висоцького гадана. Джерела її в народному театрі, смеховой культурі. Говорячи про сучасників, поет і сміється, і жалує їх. Його герої легко перевтілюються. І це не що інше, як зміна масок у балагані. У наш час переосмислена формула Шекспіра: «Увесь світ — театр». Театр нашого життя обертається балаганом:

Роздали маски кроликів,

Слонів і алкоголіків

И от уже мотив маскараду, у якому всі рівні й дорівнює дурні, проходить червоною ниткою у творчості поета

Усе в масках, у перуках — всі як один,

Хто казковий, а хто — літературний…

Сусід мій ліворуч — смутний арлекін,

Іншої — кат, а кожний третій — дурень

Сміх таїть у собі якусь подвійність, властиву психології російського народу. Іронія й сатира допомагають перемогти, перебороти самі важкі умови життя. Подібно Зощенко, Висоцький уміє взяти саму вульгарну тему й змусити людину реготати й ридати над самим собою

Ототожнюючи автора й ліричного героя, нерідко читачі й слухачі його помилялися, приймаючи поета «за свого в дошку хлопця». Свою першу маску Висоцький створив, опираючись на традиції міської народної поезії, не визнані тоді офіційною літературою. Він відмінно володів образами й мовою цієї поезії. Надалі поет створив сотні таких масок. Вони пізнавані, як народні лубочні картинки, як глиняна іграшка з елементами гротеску

Я впевнений, що популярність Висоцького не в остросюжетности його пісень і не в скандальності слухів про поета, а, насамперед, у народності його творчості. Народності Висоцького полягає в самому методі його мислення: в умінні бачити парадоксальність ситуації, створювати яскраві іронічні й точні образи

Люди, виховані на порожній бездумній розважальності, поезії Висоцького не приймуть, а не вміють самостійно мислити його іронії не оцінять; байдужі ж до всього, крім особистих проблем, тривоги й болю його не зрозуміють

Сьогодення поета завжди супроводжують не тільки шанувальники, але й ганьбителі, і навіть гонителі. У поезії Висоцького й тих і інших удосталь. У цьому ознака сили його поезії. У Булата Окуджавы є пісні, присвячені Висоцькому, в одній з них такі рядки:

Може, хто й нині знову хрипоті його не рад

Може, хто має намір підлити у вірші єлею…

Але ж пісні не горять, вони в повітрі ширяються

Чим їм роблять болючіше, тим вони сильніше.

Висоцький і його герої завжди переможці — так хотів поет! Він був талановитим співаком. Я не можу представити його без гітари. І навіть коли я читаю його вірші, то чую його ледве хрипловатый голос. У піснях чутно, як хочеться йому, як подобається йому бути сильним, твердим, упевненим, твердо знати, чого хочеш, чого не любиш. Перебороти всі й домогтися своєї мети, будь — що — будь. І тому ліричний герой його поезії суперечливий. Він те в розпачі від навколишньої дійсності («И люди швидко знахабніли: Твори що хочеш — смерті немає!»), те сміло дивиться в майбутнє, з надією, що під маскою живе чиста, світла людська особа

Висоцькому супроводжувала удача в тім, що час його як художника, сама специфіка його як співаків — поетів збіглися з епохою широкого освоєння аудіотехніки, поширенням магнітофонів. Можна сказати, що завдяки саме магнітофону він, слідом за Булатом Окуджавой, зумів знайти свою аудиторію

Був такий факт у біографії Володимира Висоцького. Про нього згадували й на панахиді поета. Театр на Таганку, у якому він працював, був з гастролями на Камазе. Висоцький ішов у готель, додому, ішов по довгій вузькій вулиці. І були відкриті всі вікна. На підвіконнях стояли магнітофони, і з усіх боків гриміли його пісні. Так його привітали. От це було народне визнання!

И як все — таки здорово, що він ще живим покуштував щастя подібної популярності. Чи буває винагорода піднесеніше такого? А виникло адже все саме по собі, без усякого сценарію й режисера. Саме життя зробило подібний прийом всенародно улюбленому російському співакові й поетові

Володимир Висоцький — ярчайшее явище національної російської культури, без якого не можна уявити собі образну гармонію мислення будь — яких росіян кінця XX століття. Це послужило йому найкращим пам’ятником. Ім’я Володимира Висоцького нерозривно пов’язане з долею рідного народу, смеявшегося, що плакав і пели, та й співаючого дотепер, його голосом