migel de servantes saavedra don kixot servantes migel - Шкільний Всесвіт

За формою Сервантес задумав свій роман як пародію на традиційний лицарський роман, але вийшов за межі літературної пародії й дав глибоку критику як Середньовіччя, так і буржуазних відносин, які були створені до того часу

Зображуючи пригоди Дон Кихота, одержимого бажанням установити справедливість у цьому світі, Сервантес зіштовхує лицарський, середньовічно — патріархальний уклад суспільства й гуманістичні ідеали епохи Відродження з дійсністю зародження капіталістичних відносин

Розповідаючи про привратностях долі свого героя, автор поєднує сатиру й гумор, комічні й трагічні мотиви, гиперболизм власної фантазії й буденної побутової сцени

Герой роману — не прекрасний лицар — юнак, а «бадьорий кощавий старий», що повірив, що не пройшли ще лицарські часи, коли можна змахом меча й точною стрілою встановити справедливість, допомогти бідн і пригнобленим, захистити «принижених і гнаних». По дорогах Іспанії їде лицар, готовий щохвилини кинутися в бій, захищаючи лицарську честь. Усюди він одержує побої, знову встає й продовжує свою хоробру місію. Але він не може виправити мир: Дон Кихот народився в жорстокі часи, коли добро й шляхетність не в честі, коли більшість людей — труси. Він був чистим душею, у той час коли аристократія втратила сором, був скромним і делікатним серед грубостей, дотримував слова, коли це ніхто не цінував, присвятив життя високим прагненням, коли інші радувалися власними потребами

Історія Дон Кихота — це приклад того, що не час створює людей, а люди прикрашають його, як це зробив середньовічний інтелігент Сервантес і його Дон Кихот.

Фінал роману неочікуваний — Дон Кихот відрікається від того, що так хоробро захищав. Сервантес розумів недосконалість навколишнього світу й усвідомлював безперспективність шляху свого непрактичного герой — романтика

Герой Сервантеса близько 400 років продовжує свій шлях духовними дорогами людства. Для одних — він герой, для інших — безумець. Це «вічний образ» нескінченного конфлікту між шляхетністю бажань і неможливістю їхнього втілення, пошуку сенсу життя й ототожнення свого місця внем.

Неймовірна кількість прочитаних романів навіяло донові Кехану думка стати лицарем, сісти на коня й зі зброєю в руках відправитися на пошуки пригод, почати викорінювати неправда й «здобувати собі безсмертну славу й ім’я». Він придумує не тільки собі більше благозвучне ім’я — Дон Кихот, — але й свою шкапу нарікає Росинантом, що означає «шкапа, що йде спереду». Він придумує образ дами свого серця із солодким ім’ям Дульсинея Тобосская. Присвята в лицарі п’ятдесятилітній ідальго організовує в трактирі, відвідувачі якого заради забави взяли участь у цьому фарсі, тільки — но стримуючись від сміху…

Перша спроба встановити правосуддя в Дон Кихота була невдалої, тому що справжньому лицареві потрібний був зброєносець. На цю роль хитрий «правосудец» умовив наївного односільчанина Санчо Панса й пообіцяв, що, захопивши який — небудь острів, він зробить Санчо із простого селянина губернатором цього острова

У супроводі добродушного Санчо Панса Дон Кихот боровся з вітряними млинами, уявляючи, що це велетні, які хочуть рознести все на своєму шляху; намагався боротися з левами, які тихо сиділи в клітці, не дивлячись на нього, і не бажали вступати в бій з лицарем, що з Лицаря Сумного Образа захотів стати Лицарем Львів. Кожний «бій» Дон Кихота має символічний характер. Щохвилини ми бачимо боротьбу з реальними й примарними силами зла, від когось залежимо, комусь підкоряємося… І, напевно, от головна мудрість, яку можна винести із книги:

«Воля, Санчо, — це одна із самих коштовних чеснот…, з нею не можуть зрівнятися ніякі цінності… Заради волі, як і заради честі, можна ризикувати життям…, неволя є найбільше з нещасть, які тільки можуть відбутися з людиною…».