meni ne stalo vistachati jogo tilki zaraz visockij volodimir - Шкільний Всесвіт

Я не буду затверджувати, що В. Висоцький краще й талановитіше інших поетів, що він мені подобається більше всіх. Але зараз саме він цікавий мені як сміливий, безкомпромісний поет — громадянин, що не поступився совістю в десятиліття застою, і як розкутий, по — справжньому, напевно, вільна людина, здатний на бешкетництва, глузування, зухвалість, що вміє вірити в чудо й створювати його.

Висоцький — явище воістину унікальне в історії нашої культури (саме так!). Для багатьох він став уособленою совістю епохи, і тому далеко невипадково нескінченне паломництво на Ваганьковское от уже почли п’ятнадцять років. І яке значення мають часом недосконалі в художніх і інших відносинах рядка в порівнянні із чим, що він зробив для нашого мистецтва й для нашої моральності? Ніякого. Це той приголомшливий по своїй унікальності випадок, коли творчість одушевляє, коли натхненність творця одушевляє людей. Ще при житті Висоцький було духовною опорою, духовним орієнтиром не для одного покоління. Його слухали скрізь і все: люди похилого віку, молодь, школярі… Батьки й діти. Старі й молоді. Його пісні знала вся країна

Як і інші, я спочатку почув Висоцького — його голосний, хрипкий голос. Спочатку запам’яталися сатиричні пісні, серед яких були дуже гострі й злі: про міщан, бюрократів, підлабузників, просто дурнях. Потім сподобалися його пісні про сильних, мужніх, втомлених і добрих людей. Але я якось не вважав Висоцького поетом, тим більше серйозним і значним. Лише потім, коли прочитав збірники його віршів «Нерв» і «Чотири чверті шляху», відчув, що Висоцький — своєрідний, самобутній, великий — поет. Творчість Висоцького складно й неоднозначно. Серед дуже сильних віршів у нього є й недосконалі, є «одноденки» фейлетонного характеру, іноді в прекрасних віршах є слабкі крапки. Це почуваю навіть я, не дуже освічений читач. Але всі його вірші, навіть не зовсім удалі по художній майстерності, не можна, по — моєму, сприймати равнодушно.

У віршах Висоцького — біографія країни. Він торкнувся, по — моєму, всі важливі, або точніше хворі, моменти нашої історії. Він розповідав про війну, про більші будівництва, про тяжкі дні й ночі тридцять сьомого, про космос і космонавтів, моряках, альпіністах, солдатах, прикордонниках, поетах. Висоцький, як щирий поет, пропустив час

Через своє серце

У Висоцького багато різних циклів віршів — пісень: казка^ — казки — пісні — казки, пісні — монологи, розповідь^ — розповіді — оповідання — пісні — розповіді, романтичний^ — романтичні — героїко — романтичні вірші про льотчиків, геологів, альпіністів, любовна лірика, великий цикл військових віршів. І практично всі, про що він писав, так пронизливо відчутий і прожите, що здається, начебто поет сам прожив всю епоху, кілька життів, і кожну — зрілою й розумною людиною. Так, народившись в 1938 році, Висоцький знав про війну по розповідях батька — військового, його фронтових друзів, по книгах. Але він зважився, як у свій час Лермонтов, говорити від імені учасників війни. У цьому, може, допомогла йому психологія бійця. У прекрасних віршах про війну Висоцький так правдивий, точний, що колишні фронтовики часом думали, що поет був з ними. Вершиною військового циклу я вважаю вірш «Ми обертаємо землю».

Нарешті — Те нам дали наказ

Наступати

Відбирати наші п’яді й

Крохи, —

Але ми пам’ятаємо, як сонце

Відправилося назад

И ледь не зайшло на сході…

У цьому вірші немов звучать голосу тих солдатів, яким не довелось почути «наказ наступати». Вони пішли в історію, так і не розділивши загальної радості Перемоги. Але це вони влітку й восени 1941 року стримували ворога, що рвався до Москви, і ціною свого життя зупинили його в стін столиці

У передмові до збірника «Нерв» Р. Рождественський писала: «Пісні Висоцького про війну — це насамперед пісні дуже справжніх людей… Таким людям можна довірити й власне життя, і Батьківщину». У Висоцького багато віршів, де людина виявляється перед вибором, у самій крайній ситуації, у момент ризику, і йому потрібні мужність, воля, одержимість, щоб вистояти, перемогти:

Так, можна згорнути,

Обрив обігнути,

Але ми вибираємо важкий шлях —

Небезпечний, як військова тропа

Або:

Розберися, хто ти — боягуз иль обранець долі,

И спробуй на смак справжньої боротьби

Сам Висоцький був бійцем, що задовго до оголошення війни всілякої неправди й бюрократизму викривав і знищував неправду, відсталість, рутину, вульгарність і зрадництво. Викривав люто. І напевно, тому теж не друкували його віршів, побоюючись занадто «обурливих» питань:

Наші ноги й щелепи швидкі.

Чому ж, ватажок, дай відповідь —

Ми затравленно мчимося на постріл

И не пробуємо — через заборону?!

У багатьох віршах Висоцького відчуваються пристрасть і шаленство Маяковського:

Я не люблю впевненості ситої,

Уж краще нехай відмовлять гальма.

Прикро мені, коли слово «честь» забуте

И коли в честі наклепи за очі

Взагалі, тема волі для Висоцького — одна із самих

Важливих:

Але хіба це життя, коли в ланцюгах,

Але хіба це вибір, якщо сковано?..

Воля внутрішня — і воля зовнішня. Чи самодостатня перша — і її співвідношення із другий… Поет задихався в безвременье — як особистість і як поет. І ця зацькованість, лемент змученого звіра, фізичне відчуття недостачі повітря — у його віршах. І відразу здорова, якась по — справжньому чоловіча, злість, неможливість не — боротьби. И — ривок «на прапорці». Знову й знову. Нехай це безнадійно зараз — «інші прийдуть».

Чудові вірші Висоцького про дружбу, любов, які він, як і талант, уважав найрідшим даром.

Для мене немов вітром задуло багаття,

Коли він не повернувся з бою

У циклі віршів «Балада про любов» поет затверджував, що любов, поєднуючи двох, поєднує й людство, країни в єдину Країну Любові. У піснях про любов Висоцький, що в інших віршах був подібний «пульсуючому згустку нервів», ставав як би втіленням піднесеного спокою, ставав людиною, що осягла всі таємниці буття. І кожне слово «Балади про любов» звучало особливим — особливій — по^ — особливому тремтливо:

Я поля закоханим постелю —

Нехай співають у сні й наяву!..

Я дихаю, і значить — я люблю!

Я люблю, і значить — я живу!

Вірші про любов — зовсім особлива сторінка творчості поета. За їхньою простотою — тонка вишуканість, нехай трохи старомодне — але справжнє лицарство; небагато хлоп’яцтва, небагато божевілля. Але головне — відчуття теплої й надійної долоні. Це мир, де все на своїх місцях: жінка — це жінка, чоловік — чоловік, і поруч — Любов. Пісні Висоцького останніх декількох років перед смертю пронизані всі трагізмом, що підсилюється, і безвихідністю. У пісні «Я зі справи пішов» поет переглядає ідеал боротьби: «Я не встиг — я проґавив свій зліт!». У сучасному світі боротьба не тільки виявляється важкої й часом смертельної, але й марної. Поет, на думку Висоцького, — трагічна особа в історії:

Поети ходять п’ятами по лезу ножа

И ріжуть у кров свої босі душі…

Поет може стати кумиром, вождем юрби, може — її жертвою, але, довідавшись, якого роду пам’ять чекає його серед потім, ков, може тільки викликнути:

Мені таке не думало, не снилося,

И вважав я, що мені не загрожувало

Невже такий я вам потрібний після смерті?!

Невже поет не залишає сліду в серцях людей?’ Навіщо ж тоді він, Висоцький, вкладав душу, зривав голос?

Але не згорів поет, «світячи іншим», безвісти. Із захватом слухали й слухаємо його всі ми. Адже кращі пісні й вірші В. Висоцького — для життя. Вони — друзі. У них є те, що може підтримати тебе у важку мінуту, є невичерпна сила, непоказна ніжність і розмах людської душі. А ще в них є пам’ять. Пам’ять пройдених доріг і лет, що промчалися. Наша загальна нам’яти…