mashenka po romani nabokova nabokov volodimir - Шкільний Всесвіт

Володимир Володимирович Набоков займає одне з основних місць серед російських поетів. albion gold Він увесь час не втрачав віри, що вернеться на Батьківщину або насправді, або у власних добутках. buy albion gold В одному зі своїх віршів він написав такі чудові слова:

Вір: повернуться на Батьківщину всі,

Віра ясна, міцна: з півночі

Лижі нечутні, з півдня нічна фелюга

А в еміграції їм створене велика кількість романів, у яких відбиті ностальгічна туга за Росією, депресія людей, виплеснутих за борт, загублених, випадкових і непотрібних на чужій землі. «Пнин» чи, «Машенька» чи виявляться в руках нинішнього читача (ці добутки разюче однотипні) навіть, незважаючи на те, що й Тимофій Пнин, і Лев Глібович Ганин відгороджені один від іншого без малого напівстоліттям

Дивує інше (аж ніяк не рід їхніх занять): з побут, зроблене відсутність корінь, сімейності. cheap albion gold Та й навіщо починати все це, пускати коріння в чужу землю, коли всі вони підрублені й залишилися в Росії? Ні, ніколи пансіон, у якому оселився Ганин — головний герой роману «Машенька», не замінить йому Батьківщину

Насторожує непотрібність всіх цих людей: Ганина, учителі математики Алфьорова, старого російського поета Подтягина, Клари, сміхотливих танцівників. Хто вони й навіщо живуть? Потім, щоб «продавати свої тіні, знімаючись у кінематографі», як це робить Ганин? «Вставати і їздити в друкарню щоранку», як це робить, примушуючи себе, Клара? Ходити, принижуватися, клянчити візу, пояснюючись на поганій німецькій мові, як змушений це робити Подтягин? «Шукати ангажемент», як шукають його танцівники? І заради чого? Заради того, щоб потрапити Подтягину в Париж, де дешевше вино й менше засобів іде на життя; Ганину ж, Кларі лише потім, щоб не вмерти з голоду й підтримати своє животіння тут? Немає. Не облаштуватися, не осісти, не влаштуватися з далекоглядними прицілами на майбутнє. Вони живуть одним удень, про майбутнє не думають — вони його бояться. І минуле, і передбачуване майбутнє залишилося в Росії. Але кожний з них боїться собі в цьому зізнатися, витягти із глибин своєї підсвідомості гірку правду — істину й сказати: «Я всього лише статист тут, тимчасовий правитель, перекатиполе. Чорна, худа тінь у фальшивих екранізованих постановках». Бояться сказати, тому що слідом за правдою (вони це розуміють) повинен піти самий безкомпромісний і радикальний розрахунок сжизнью.

А як тоді жити, як заповнювати нудні дні? І приходить тоді мельтешение, дрібні побутові романчики й бульварні мелодрами, які, звичайно, не є життя, а лише жалюгідна подоба її.

Трагикомично читаються рядки, коли «Подтягин заходив у кімнату господарки пансіону, погладжуючи чорну ласкаву таксу, пощипував її вуха, бородавку на сірій мордочці й розповідав про свою старечу, болісну хворобу й про те, що він уже давно клопоче про візу в Париж, де дуже дешеві шпильки й червоне вино».

Огидний зв’язок Ганина з Людмилою. Це не любов, це всього лише «механічні сутички» на підлозі таксомотора. Ніхто з нас не зуміє й не сміє кинути камінь у Ганина: так зложилися обставини, так задавлена людина подіями. buy albion gold Але Набокову дивно інше: як людина, що потрапив у таке моторошне плетіння, коли самий час зламатися, здатися, упокоритися, на милість долі уповаючи, намагається зберегти своє «я», намагається відстояти право називатися й бути Людиною, Особистістю

«Де ж отут самобутність, натхненність? Одні тільки вульгарність і бруд!» — може викликнути проникливий читач. Але, з іншої сторони. cheap albion silver Людмила — Те вірить у любов Ганина. Нехай вона недалека й приземлена, навіть дурна. Але хіба моральний закон поширюється тільки на вибраних? А це було б аморально, якби Ганин відкрив їй свої щирі почуття, свою нелюбов. Нехай би не вбив цим, але засмутив би, вибив з колії такої ж людини, оказавшегося поза рідним попелищем. Тут Набоков треба за кращими традиціями російської класичної літератури, за блискучими зразками, ниспосланными нам геніями Пушкіна, Толстого й Достоєвського

Пам’ятається, ще Пушкін «не дозволив» Тетяні у своєму романі «Євгеній Онєгін» кинути чоловіка генерала — старого, тому що він, що вірив у любов своєї дружини, не виніс би цього, вигин. А Тетяна розуміла, що власного повноцінного щастя в неї з Онєгіним не вийшло б, тому що в основу цього щастя був б закладений фактично злочин. І вона живе із чоловіком без любові й знаходить у своїй жертві вище блаженство й вища гармонія духу

Пам’ятається, що Достоєвський не дозволяв Раскольникову вбити бабу — процентщицу, що стала «дірою на людстві». А чим Людмила краще або гірше баби? Ледве^ — те чому можна заподіювати біль і страждання? Набоков уважає, що не можна, і в такому дусі «змушує» діяти свого героя

Хоча й жертвою в загальному — те не можна назвати вчинок Ганина, але він теж знаходив у ньому вищу гармонію духу, тому що, «тужачи й соромлячись, він почував, як безглузда ніжність — сумна теплота, що залишилася там, де дуже мимолетно сковзнула колись любов, — змушує його притискатися без пристрасті до пурпурної гуми її губ, що піддаються,».

Дивно проникливому читачеві в історії з Людмилою й інше. Як Ганин, безумовно прав і чистий, почуває сором, що повинен був би народитися в Людмилі, за Людмилу. Йому соромно за її ненатуральність, фальш. Він змушений скрашувати незручність нею же створеного положення. cheap albion gold Як це по — російському, як це по — набоковски!

Так само надійде й Пнин — герой іншого роману, коли зустріне на кораблі свого більше щасливого суперника, що по — зрадницькому розлучив його з улюбленою жінкою. У ньому навіть і думки не народжується порахуватися. Навпаки, він прагне скрасити чужу незручність і першим починає розмову

Була в Ганина й справжня любов. Була Машенька, що залишилася в Росії. buy albion silver І в нього чекаючи Машеньки, що повинна незабаром приїхати до чоловіка, починається «дивний роман», як він сам скаже Подтягину. albion silver Але чи роман? Але чи любов?

И Ганин, раптово побачивши на фотографії Машеньку, проте, залишається вірним собі й своїм принципам. Не Машеньку він боготворив, а чотири дні любив свій власний спогад. І за ці чотири дні «він до кінця вичерпав свій спогад, до кінця наситився їм, і образ Машеньки залишився разом з умираючим старим поетом, у будинку тіней, що уже сам став воспоминаньем».

Набоков завершує свій роман якось по — чеховски, загадково й лаконічно. А ми залишаємося в здивуванні, а краще сказати, думаємо, що любов і Машенька для Ганина назавжди залишилися в Росії — без Росії, без Батьківщини не може виникнути справжня любов

Можна ще подумати, що Ганин пошкодував себе самого, не посмітив зустріти з Машенькой, побоюючись побачити, що вона сильно перемінилася. Немає за що стало триматися йому в даній «закордонній» житті, а тому часом кращає існувати відволіканнями, спогадами, блаженними мріяннями й мріями. Малодушність — це зрада власним принципам? Можна із цим і погодитися, і немає.