malenka lyudina u sviti ostrovskogo po p yesi bezpridannicya ostrovskij oleksandr - Шкільний Всесвіт

Особливий герой у світі Островського, що примикає до типу бідного чиновника, що володіє почуттям власного достоїнства,  — Карандышев Юлій Капітонович. При цьому самолюбство в ньому гіпертрофовано настільки, що стає заміною іншим почуттям. Лариса для нього — це не просто кохана дівчина, вона ще й «приз», що дає можливість восторжествувати над Паратовым, шикарним і богатым суперником

Одночасно Карандышев відчуває себе благодійником, що бере в дружин безприданницю, почасти скомпрометовану відносинами з Паратовым. Йому увесь час дають зрозуміти, що його обрали просто з’за невдалих обставин, в іншому випадку його не пустили б у будинок Огудаловых. Навіть будучи майже офіційним нареченим, Карандышев сприймається Огудаловыми як «запасний варіант» на той випадок, якщо не підкрутиться богатый і гарний, «ідеал чоловіка», і це його принижує, позбавляє почуття перемоги

Карандышев відкидає той шлях до справжнього володіння, що йому пропонує Лариса: «Ви бачите, я стою на розпуття; підтримаєте мене, мені потрібно схвалення, співчуття; віднесіть до мене ніжно, з пещенням! Ловите мінути, не пропустите їх!», тобто шлях смиренності, можливість заслужити любов лагідністю й відданістю. Він, як і Лариса, перебуває в полоні ілюзії величі й блиску Паратова. Його роздратоване, хворобливе самолюбство бере гору над любов’ю, бажання виглядати суперником Паратова виявляється вище прагнення бути улюбленим. На прохання Лариси виїхати в глухомань від міського життя він відповідає: «Тільки вінчатися — неодмінно тут; щоб не сказали, що ми ховаємося, тому що я не наречений вам, не пари, а тільки та соломинка, за якої хапається потопаючий…»

Островський не співчуває самолюбству маленького чиновника. Для нього це не шлях до «самостоянью людини», до усвідомлення їм своєї абсолютної цінності, навпроти — лише приводить до прагнення жити такою ж фантомним, ілюзорним життям, як у Паратова, до відмови від справжніх моральних цінностей

Це особливо ясно у фінальній сцені. Коли Карандышев кидається на коліна й кричить: «Люблю, люблю»,  — виявляється занадто пізно, ситуація вже непоправна й можливість перемогти Ларису силою страсті загублене. За цим визнанням треба вчинок, неможливий для людини люблячого — убивство. «Не діставайся ж ти нікому» — це картинний жест, поза маленької людини, що самозатверджується у володінні жінкою, що йому «не пари». Карандышев не може мати цю жінку й затверджує свою владу над її смертю

Чинене їм убивство не відплата за зганьблені подання про чесноту, але акт присвоєння, остання спроба восторжествувати над суперниками, що перевершують у всім. «Я багато, дуже багато переніс уколів для свого самолюбства, моя гордість не раз була ображена; тепер я хочу й вправі погордитися й повеличатися». І саме в цьому він особливо смішний і жалюгідний