lyudina zavzhdi bula j bude samim cikavim yavishhem dlya lyudini byelinskij bulgakov - Шкільний Всесвіт

Людина — от сама більша загадка на Землі. Над нею билися споконвіків великі письменники, художники, антропологи, психологи. Що таке людина? Який він? Що таке характер людини? На ці й багато інших питань ще не знайдені відповідь і навряд чи буде знайдений

М. А. Булгаков вирішив простежити людину в часі. Чи міняються люди через століття або залишаються такими ж? Для рішення цього питання Булгаков уводить у роман «Майстер і Маргарита» ершалаимские глави. Причому історія, розказана Булгаковим, дуже сильно відрізняється від канонічних текстів Біблії

У романі Булгаков описує один епізод із земного життя Ісуса Христа — його зустріну з Понтієм Пілатом, що пішов за цим страта. Подібні епізоди зустрічаються у всіх чотирьох Євангеліях, але докладно не описуються. Булгаков же докладним образом описує даний епізод, намагаючись зобразити героїв живими, із властивими ним думками, переживаннями

Євангельський Ісус Христос — син Бога, Месія, що прийшов на Землю, щоб надолужити гріхи людські. Він має надприродні здатності, може творити чудеса

У Булгакова Ісус — це звичайна людина, без роду, без плем’я: «… я не пам’ятаю моїх батьків. Мені говорили, що мій батько був сирієць…»

Ісус наділений самою неблаговидною зовнішністю. Але зовнішня неблагопристойність контрастує із красою його душі й чистотою його ідей про торжество правди й добрих людей, а «злих людей немає на світі».

В Ісуса Христа, як відомо, було 12 учнів, четверо з яких стали авторами Євангелій. У булгаковського Ісуса учнів немає. Був, звичайно, Левий Матвій, але навряд чи його можна назвати учнем Ісуса

Левий Матвій записував за Ісус його слова, але те, що він записував не вірно, не точно: «…плутанина ця через те, що він невірно записує за мною», — говорить Ісус про Левии Матвія

Безсумнівно, основним героєм ершалаимских глав є Понтій Пілат. Відтінки його настроїв, коливання, емоції, хід думок, процес ухвалення остаточного рішення одержали в романі яскраве художнє втілення

З Євангелій ми довідаємося, що Понтій Пілат — римський прокуратор в Іудеї. До нього після арешту для твердження смертного вироку був посланий Ісус Христос. Пілат, на відміну від іудейського Синедріону, не знайшов провини Ісуса Христа, «умив руки перед народом і сказав: невинний я в смерті праведника цього». Але Ісуса Христа розіпнули на прохання юрби, що була підмовлена іудейськими священиками

Булгаковський Понтій Пілат також не знаходить провини Ісуса. Він переймається співчуттям до проповідника, у проповіді якого не бачить ніякої погрози громадському порядку. І він готовий був відпустити Ісус

Але боягузтво, страх перед кесарем не дозволили зробити цього. «Боягузтво — один з найстрашніших пороків», — скаже Ісус перед смертю. Пілат не зважиться зламати своє життя заради життя Ісуса. Всесильний прокуратор у владі страху втрачає залишки гордого достоїнства: «Ти думаєш, нещасний, що римський прокуратор відпустить людину, що говорила те, що говорив ти? Або ти думаєш, що я готовий зайняти твоє місце? Я твоїх думок не розділяю!» Виявляється малодушність Понтія Пілата; через острах доносу, остраху погубити свою кар’єру Понтій Пілат іде проти своїх переконань, голосу людяності й совісті. Він підтверджує вирок Синедріону

В «Майстру й Маргариті» страта Ісуса стає центральною подією в житті Понтія Пілата. І пам’ять про страчений не дає прокураторові спокою все життя. Совість протягом всього життя буде мучити Пілата: «Він чогось не домовив із засудженим, а може бути, щось не дослухав».

И Понтій Пілат намагається хоч якось спокутати провину, зарізавши Іуду. Але в той же час він розуміє, що «щось безповоротно упустив, і тепер він упущене хоче виправити якимись дрібними й незначними, а головне, запізнілими діями».

И Понтій Пілат покаране за боягузтво. Він покараний безсмертям: «Безсмертя… прийшло безсмертя…» Чиє безсмертя прийшло? Цього не зрозумів прокуратор, але думка про це загадкове безсмертя змусила його похолодіти на пригріві». Його безсмертя полягає в тім, що вже більше двох тисяч років поруч із ім’ям Ісуса Христа встає ім’я Понтія Пілата — убивці рятівника

Ще одна відмінність від канонічних текстів — доля Іуди. У біблії Іуда — один із дванадцяти учнів Ісуса Христа, що зрадив його й одержав за це гроші. Але потім Іуда розплачується й закінчує життя самогубством

Інший Іуда в Булгакова. Він наділений тілесною красою: «…молодий, з акуратно підстриженою борідкою людин… Горбоносий красень…» Його зовнішня краса оттеняет внутрішнє його неподобство — неподобство його душі

Іуда віддає Ісус через пристрасть, про яку говорить Понтію Пілатові Афраний: «У нього є одна пристрасть… Пристрасть до грошей». Однак користолюбство виявляється тільки наслідком любові Іуди до Низі. Він мріяв розбагатіти, щоб відвезти Низу від її чоловіка. Тому, не замислюючись, віддає Ісуса. І на відміну від євангельського Іуду не терзає каяття. Після одержання грошей він зі спокійною душею йде на побачення

Але по дорозі його вбивають за наказом Пілата. І саме Низу — кохана Іуди — віддає його. Убивши Іуду, Пілат хоче хоч якось надолужити свою провину:

— Іуду в цю ніч уже зарізалися

Левий отпрянул від стола…

— Хто це зробив?

Пілат відповів йому:

— Це зробив я

Іуда в романі всього лише іграшка в руках первосвященика Каифы. Саме Каифа — людина влади — домоглася страти Ісуса. І Булгаков складає провину за Ісус не на Іуду, не на іудейський народ або Понтія Пілата, а на Каифу.

Виникає питання: чому євангеліє в трактуванні Булгакова так сильно відрізняються від канонічних текстів? Причина в тім, що Булгаков проводить паралель між сучасною Москвою й древнім Ершалаимом. Герої ершалаимскимх і московських глав начебто різні, а суть одна: через 2000 років люди не змінилися, вони залишилися колишніми

У Москві процвітають зрада, боягузтво, страх перед владою, гоніння інакомислячих. «Ну що ж… вони — люди як люди. Люблять гроші… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх…» — охарактеризує людей сучасного миру Воланд.