lyudina j revolyuciya v romani borisa pasternaku doktor zhivago pasternak boris - Шкільний Всесвіт

Борис Пастернак з перших кроків у Літературі створював свій власний неповторний мир і захоплював у нього своїх читачів, розкриваючи перед ними лабіринти думок і образів. Він показує читачеві складність людських переживань. Я вважаю цього письменника одним з найбільших росіянин письменників і поетів XX століття. Двадцять третього жовтня 1958 року йому була присуджена Нобелівська премія по літературі «За видатні досягнення в сучасній ліричній поезії й на традиційному поприщі великої російської прози».

Роман «Доктор Живаго» займає, мабуть, центральне місце у творчості Бориса Леонідовича. Цьому добутку Пастернак присвятив свої кращі роки літературного життя й, дійсно, створив шедевр, рівного якому немає.

Цей роман — краща, гениальнейшая й незабутня сторінка росіянці й світовій літературі. Так, по геніальності й майстерності написання із цим романом мало які добутки можуть зрівнятися

По — перше, роман багатогранний: у ньому поставлене величезна кількість проблем: людина й совість, людина й людина, людина й любов, людина й влада, вічна й скороминуще, людина й революція, революція й любов, інтелігенція й революція, і це ще не все. Але хотілося б зупинитися на проблемі взаємини інтелігенції й революції

По — друге, цей добуток потрясає своєю художньою своєрідністю; а тим часом «Доктор Живаго» навіть не роман. Перед нами рід автобіографії, у якій дивним образом відсутні зовнішні факти, що збігаються з реальним життям автора. Пастернак пише пр самому себе, але пише як про сторонню людину, вона придумує собі долю, у якій можна було б найбільше повно розкрити перед читачем своє внутрішнє життя

Ці слова в чи романі не найважливіші для розуміння Пастернаком революції. По — перше, вони належать Живаго, їм вимовляються, а, отже, передають думку самого Пастернаку. По — друге, вони прямо присвячені тільки що що совершились і ще не що цілком закінчилися подіям Жовтневої революції. І, по — третє, пояснюють відносини передової інтелігенції й революції: «…одкровення ахнуто в саму гущавину триваючої буденщини…»

Революція — це і є одкровення «ахнутое», «дане», і вона, як і всяка даність, не підлягає звичайній оцінці, оцінці з погляду сиюминутных людських інтересів. Революції не можна уникнути, у її події не можна втрутитися. Тобто втрутитися можна, але не можна повернути. Неминучість їх, невідворотність робить кожної людини, залученого в їхній вир, як би безвладним. І в цьому випадку відверто безвладна людина, однак обладающий розумом і складно розвиненим почуттям, — кращий герой роману! Він бачить, він сприймає, він навіть бере участь у революційних подіях, але бере участь тільки як піщина, захоплена бурою, вихром, заметіллю. Примітно, що в Пастернаку, як і в Блоку в «Дванадцяти», основним образом — символом революційної стихії — є заметіль. Не просто вітер і вихор, а саме заметіль із її незліченними сніжинками й пронизуючим холодом як би з міжзоряного простору

Нейтральність Юрія Живаго в Громадянській війні декларована його професією: він військлікар, тобто особа офіційно нейтральне по всіх міжнародних конвенціях

Пряма протилежність Живаго — жорстокий Антипов — Стрельников, що активно втручається в революцію на стороні червоних. Стрельников — втілення волі, втілення прагнення діяти. Його бронепоїзд рухається з усією доступної йому швидкістю, нещадно придушуючи всякий опір революції. Але й він також неспроможний прискорити або сповільнити торжество подій. У цьому змісті Стрельников безвладний так само, як і Живаго. Однак Живаго й Стрельников не тільки протипоставлені, але й зіставлені, вони, як говориться в романі, «у книзі долі на одному рядку».

Що таке Росія для Живаго? Це весь навколишній його мир. Росія теж створена із протиріч, повна подвійності. Живаго сприймає її з любов’ю, що викликає в ньому вище страждання. На самоті Живаго виявляється в Юрятине. І от його надзвичайно важливі міркування — почуття: «…весняний вечір надворі. Повітря весь розмічене звуками. Голосу граючих дітей розкидані в місцях різної дальності як би в знак того, що простір наскрізь живе. І ця далечінь — Росія, його незрівнянна, за морями нашуміла, знаменита мати, мучениця, упрямица, навіжена, шала, боготворимая, з вічно величними й згубними витівками, яких ніколи не можна передбачати! ПРО, як солодко існувати! Як солодко жити на світі й любити життя! ПРО, як завжди тягне сказати спасибі самого життя, самому існуванню, сказати це їм самим в особу! Чи то це слова Пастернаку, чи те Живаго, але вони злиті з образом останнього і як би підбивають підсумок всім його блуканням між двома таборами. Підсумок цих блукань і оман (вільна й мимовільних) — любов до Росії, любов до життя, очисна свідомість неминучості совершающегося.

чиВдумується Пастернак у зміст історичних подій, яким він є свідком і описателем у романі? Що вони означають, чим викликані? Безумовно. І в той же час він сприймає їх як щось незалежне від волі людини, подібно явищам природи. Почуває, чує, але не осмислює, логічно не хоче осмислити, вони для нього як природна даність. Адже ніхто й ніколи не прагнув етично оцінити явища природи — дощ, грозу, заметіль, весняний ліс, — ніхто й ніколи не прагнув повернути по — своєму ці явища, особистими зусиллями відвернути їх від нас. У всякому разі, без участі волі й техніки ми не можемо втручатися в справи природи, як не можемо просто стати на сторону якоїсь «контрприроды».

Щодо цього дуже важливо наступне міркування про свідомість: «…Що така свідомість? Розглянемо. Свідомо бажати заснути — вірне безсоння, свідома спроба вчувствоваться в роботу власного травлення — вірний розлад його іннервації. Свідомість — отрута, засіб самоотруєння для суб’єкта, що застосовує його на самому собі. Свідомість — світло, що б’є назовні, свідомість висвітлює перед нами дорогу, щоб не спіткнутися. Свідомість — це запалені фари поперед паровоза, що йде. Звернете його світлом усередину, і трапиться катастрофа!»

В іншому місці Пастернак вустами Лары висловлює свою нелюбов до голих пояснень: «Я не люблю творів, присвячених цілком філософії. По — моєму, філософія повинна бути скупою приправою до мистецтва й життя. Займатися нею одною так само дивно, як є один хрін».

Пастернак строго треба цьому правилу: у своєму романі він не пояснює, а тільки показує, і пояснення подій у вустах Живаго — Пастернаку, дійсно, тільки «приправа». У цілому ж Пастернак приймає життя й історію такими, які вони є

Щодо цього дуже важливе міркування Живаго — Пастернаку про історію: «За цим плачем по Ларе він також домарывал до кінця свою мазанину різних часів про всякої всячине, про природу, про повсякденний. Як завжди з ним бувало й колись, безліч думок про життя особистої й життя суспільства налітало на нього за цією роботою одночасно й попутно».

Ми бачимо філософію історії, що допомагає не тільки осмислити події, але й побудувати тканина роману: роману — епопеї, роману — ліричного вірша, що показує все, що відбувається навколо, через призму високої інтелектуальності

Так, безперечно, «Доктор Живаго» — найбільший добуток XX століття. Недарма воно визнано шедевром світової літератури. І в наш час читача інтригує сюжет роману. Я прочитала його з більшим задоволенням і мої погляди на багато речей помінялися